Де батько твій, Адаме?. Генри Лайон Олди
Читать онлайн книгу.
Бауер у присутності свого заклятого друга Казаряна явив «місту і світу» колишніх шизофреніків, нібито потерпілих від експериментів… Журналісти стали полювати на кожного з відставників-реципієнтів, як зголоднілий кроманьйонець – на жирного мамонта. Або за ким він там полював, той кроманьйонець, коли жерти хотів. Виявилось, у довбешці в братів-сапієнсів є така маленька штучка… Честь відкриття «штучки» належала бунтівному професору Казаряну. З ревного співробітника «Емпакома» ставши лютим захисником пригноблюваних реципієнтів, «Горець» всі сили кинув на те, щоб зганьбити колишніх побратимів, і на пошук методів лікування потерпілих. А сили у Вачагана Арсеновича виявились неабиякі; знайшовся й глузд зрозуміти врешті-решт, що з боротьбою час зав’язувати. Спостереження й реабілітаційні процедури засвідчили: вихід поруч. Головне – не заважати. Так, справді: мозок не здатний впоратися з прийомом чужої інформації, обтяженої образним і емоційним фоном. Напочатку не здатний. Як дитина надірветься, підіймаючи мамцю – але дитя росте, бігає підтюпцем, «качає залізо», і незабаром вже тягає батька по квартирі за милі віники! І псевдо-шизофренія, розшарування особи – захисна реакція. Тимчасова броня, що дає мозку можливість налаштуватися, включити програми, які дрімали в ньому до винаходу ментальних коммунікаторів, швидко охрещених «ментиками». Пройшовши стадію «розшарування», відставні реципієнти навчилися виділяти групу вузькоспеціалізованих субосіб, кожна з яких без шкідливих наслідків контачила з донором-передавачем. З десятком донорів. Із сотнею. І говорили, що межі цьому немає. До речі, за першим, абсолютно рефлекторним бажанням «господаря» субособи, ім’я яким – легіон, миттєво інтегрувались у спільну, базову.
Мозок звикав, стаючи схожим на руки піаніста.
Час адаптації – півроку. Не годиться. Внесли корективи в технічні установки «ментика». Час адаптації скоротився до двох місяців. Підключили психологів, кинули всі сили на розробку програм, що дозволяють прискорити запуск «рефлексу Казаряна». Прискорили – місяць. Якийсь далай-лама запропонував медитативний тренінг «Древо Бодхи», заявивши, що готовий сприяти приходу на світ нових архатів. В «Емпакомі», перейменованому в «Ментат Інтернешнл», до далай-лами поставились з розумінням. Дослідили, перевірили, додали. Древо Бодхи пустило коріння. Зазеленіло. Розквітло.
Час адаптації – близько тижня. Кажуть, є шанс скоротити ще трохи.
Ось він, другий зошит. Я повернувся до записів через шість років після інтерв’ю з Казаряном. Повернувся іншою людиною: пам’ятаю, на відміну від діяльного молодика, тоді мене захоплювала, хай їй грець, психологічність тексту. На шкоду сюжету й решті інтриг. Мої матеріали стали надмірно довгими – редактори сварилися, скорочуючи. Мабуть, тут я зібрався реалізувати «нові віяння» без чужого олівця.
Коли я гортаю сторінки, зсередини випадає недогризок аркуша для принтера. Кружляє метеликом-капустянкою, падає на підлогу. Піднімаю, вчитуюся у знеособлений машинний шрифт:
На дворі – лютий, мать твою.
Зима