Обитель героїв. Генри Лайон Олди
Читать онлайн книгу.
вірити готельним записам, був лише один маг – згаданий Кристофер.
– Якщо наша кулька виявиться із вживленою «самопискою»… – цокнувши язиком, дама розсміялася у безпідставній надії, цій згубі сищиків, і сховала кулю в сумочку, з якою, схоже, не розлучалася навіть у купальні. – Ваша світлосте, скажіть чесно: ви везунчик?
На погляд Конрада, у сумочку не помістилися б і наливне яблучко з мальованим блюдечком. Настав час подавати рапорт про впровадження! І вігілу поставити на місце теж давно пора.
– Ні. Я не везунчик. І хотів би, щоб ви офіційно пообіцяли, що при одержанні додаткових відомостей, пов'язаних зі знахідкою, поділитеся ними зі співробітниками Всевидющого Приказу.
Раптом Генрієтта Кукіль опинилася зовсім поруч. Барон відчув аромат її парфумів – слабкий, ледь помітний, із пряними тонами вербени. Широко розплющилися великі, небесно-блакитні очі. Ворухнулись тонко окреслені уста:
– З вами, бароне. Тільки з вами. Сам на сам. Інші співробітники Приказу, повірте, будуть вам заздрити…
Конрад не відсторонився.
– Браво, пані. Добре працюєте. Майстерно. Чекатиму повідомлення. Знаєте, я чув, що люди вашого відомства завжди працюють по троє. Вас прислали одну з якихось особливих міркувань?
– Ох, ваша світлосте! Це в арешт-командах ми працюємо трійцями. Або числом, кратним трьом, якщо арешт очікується складний. І повірте мені на слово – щойно йтиметься про затримання, я не залишуся на самоті…
Коли вігіла, розсміявшись, пішла, барон із хвилину проводив її поглядом. Хитра бестія! Тільки зі смаком лихо: вербена їй зовсім не пасує. У певному віці варто переходити до елегантних тонів шавлії, клементину й лаванди, на тлі, скажімо, зеленого лимона.
Під час наступної зустрічі треба буде порадити.
Якщо, звісно, Генрієтта заслужить.
Лікторам барон наказав надоумити затриманого крисюка з допомогою помірного рукоприкладства і гнати втришия. Не личить фон Шмуцам ловити всіляку шушваль!
Нехай їх «топтуни» ловлять, якщо знадобиться.
Або стряпчі.
– Із завтрашнього дня! – кричав услід хазяїн, розхрабрившись. Привид збитків, бродячи готелем і навколо, позбавляв Трепчика-молодшого глузду й останніх крихт обережності. – Завтра ж почну пускати в готель пожильців! З подвійною оплатою! За можливість безкарно пожити на місці злочину!
– Цілком вірно, добродію! – вторив йому нахабний стряпчий Терц, розмахуючи описом, як воїн мечем. – Привілеї Гільдії Готельєрів непорушні! Стаття «Про приватний заїзд», параграфи з п'ятого по тридцять шостий…
– І оточення звольте зняти! До вечора! Я свої права знаю! Нема чого мені гостей лікторами відлякувати!
– Щира правда, добродію! Ви свої права знаєте! А яких не знаєте, то я роз'ясню…
– Квест закінчився! Квестори виїхали! Я вільний від зобов'язань перед Орденом!
– На чотири наступні роки! Пане Трепчик, я особисто відпишу в орденську канцелярію…
«Треба ж! – зачудувався Конрад, сідаючи