Обитель героїв. Генри Лайон Олди
Читать онлайн книгу.
що починаються сакраментальним «А чи може чесна людина…», повинні враховувати головний аргумент: якщо другого короля підряд влаштовує прокураторське уявлення про честь і можливості людини, значить, так і мусить бути.
Далі – тиша.
Колеса карети зашелестіли по гравію доріжки. Об'їхавши газон, над яким третє століття підряд трудилися кращі стригалі Реттії – віллу Цимбал перекупив у Гнея Лукулла Костреця, вельможі, що розорився, багато в чому заради цього газону – агітатор осадив коней біля парадного під'їзду.
– Приїхали, ваша світлосте!
Тротуар облямовували кущі самшиту й розмарину. Від квітника, розбитого перед криптопортиком, долинав аромат пізніх фіалок. У супроводі дворецького, вишуканого, як кручені вежі Чуриха, і загадкового анітрохи не менш, Конрад зійшов мармуровими сходами, оминув простий, зі смаком обставлений атріум і рушив круглим коридором, що оперізував віллу. Праворуч коридор обгороджувала колонада. Потрійні пучки тонких гладких колон зі скульптурними капітелями, з яких проростали нервюри підпружних арок і риштовань напівциркульних склепінь перекриття, завжди викликали в барона замилування. Ні, не пишнотою тутешньої архітектури, а власною працьовитістю – розкриття широко відомої «Справи про зодчого Труцидаторе і кривавий шнурок» багато в чому завдячувало годинам, проведеним у скрипторіях Ліги Махінаторів. Нудило від усіх цих пілонів, пілястрів і архівольтів, а «облямівка зубчаста прорізна орнаментальна» викликала внутрішнє здригання.
– Сюди, прошу вас…
Дворецький вказав на вхід до терм, розміщених у прибудові – окремому будинку, увінчаному куполом. Увійти в терми можна було й знадвору, але, напевне, сьогоднішній ранок налаштовував на конспірацію. Хоча про яку конспірацію може йтися на віллі прокуратора, де зайві очі давно заплющилися навіки? Або інакше: про яку конспірацію можна говорити в блискучій Реттії, де будь-яке «апчхи» стає надбанням мас раніше, ніж людина втреться хусткою?
Так і живемо, у єдності протилежностей.
– Пан прокуратор чекає. Ви зволите роздягтися?
Заходити до терм одягненим? Серед голих щиколоток, сідниць, животів і спин бути символом манірності? Ні, Конрад рішуче не бажав виставляти себе на посміховисько. Хто б не зібрався раннього ранку в гостях у Вільгельма Цимбала, бажаючи зануритися в басейн і розімліти у парильні – ці люди знали, що роблять і навіщо. Навіть якщо їм просто спало на думку влаштувати годинку дружніх викриттів.
Жестом відіславши дворецького й відмовившись від допомоги слуг, барон роздягся в тісному аподитерії, загорнувся у махровий рушник і безтрепетно ступив на прийом до начальства.
– Доброго здоров'я попарившись, панове!
– Конні! Який я радий тебе бачити! – господар будинку всіх зустрічав цією улюбленою фразою. Навіть державних злочинців, приведених на допит у кайданах. – Хочеш вина? Мені привезли дивовижний аморетійський трокенберг…
– О ні, Віль, – обер-квізитор відразу прийняв запропонований тон. Уміння тонкими фібрами душі відчути настрій вищої за