Обитель героїв. Генри Лайон Олди
Читать онлайн книгу.
добре знайоме баронові. Якщо ти записний дуелянт і служиш у Всевидющому Приказі, такі штуки вивчаєш напам'ять і впізнаєш з першого погляду.
– Читайте, добродію!
– Корнет полку кінних пращників, – зачитав барон нудним тоном, заздалегідь знаючи зміст листівки, – Франц Лефевр у результаті дуелі з бароном фон Шмуцем, обер-квізитором…
– Далі! Читайте далі! Це вже по всьому місту висить!
Подібні резюме – в рамках «Дуельного кодексу», стаття «Заохочення та покарання» – заснував найвищим указом Ромуальд Грізний, прадід Едварда II. Оскільки дуель на шаблях-торохтілках не призводила до тілесних ушкоджень, помітних для населення, а відповідно радісних для переможця й ганебних для переможеного, синкліту магів-консультантів було поставлено завдання розробити належний ерзац-замінник. Конкурс виграв волхв-піклувальник Джошуа Могорич, зачарувавши стилос і восковий таблетон особливим чином. Під час дуелі всі відомості про результати горіли під стилосом темним полум'ям і невідчутно переносилися в канцелярію Приказу, де розмножувалися методом «librorum impressio». Підгодовані генії-табеларіуси розносили листівки по Реттії та розклеювали на стовпах у достатній кількості.
Таким чином, кожен, хто бажав битися з квізитором, ризикував не шкурою, а репутацією.
– …був зганьблений сім разів проти однієї непрямої ганьби…
– Ви знущаєтеся? Далі!
– Теофіль Стомачек, він же Гвоздило… зганьблений шістнадцять разів…
– Далі, добродію! Звольте не зупинятися!
– Сика Пайдар, він же Яцек Малява… дюжина прямих ганьб і три непрямих… Ледащо Фелікс Шахрай… зганьблений вісім разів…
Волосся на голові Конрада стало сторч. Він зовсім забув, що дані про розправу над підлими грабіжниками потраплять у канцелярію тим самим позачуттєвим шляхом, що й відомості про дуель з Лефевром. Де будуть зафіксовані, розмножені й відправлені в народ. Метод «librorum impressio» інтелектом не наділений: у текст не вдумується, а геніям-табеларіусам оголошення читати ніколи. Рознесли, розклеїли, і баста.
А Кримхільда з Брюнхільдою?! От же ж стерво!
Хоч би нагадали, торохтілки…
– Ось! – знаки оклику в мові корнета похнюпилися, зігнулися від горя і стали схожі на знаки питання. – Ось, добродію… не очікував від вас, їй-право, не очікував… А ще чесна людина, перший ранг заслужили…
– Пробачте, Лефевр! Заради Вічного Мандрівця, пробачте! Це в провулку… Вони знущалися з безпомічного старого… Я не міг пройти повз них…
– Я вам вірю, добродію. А проте…
Корнет виразно схлипнув.
– Руки не подають… Кепкують! Кажуть, нібито я вас налякався. Зі страху й привів на дуель компаньйонів… Бандитів… щоб вас, добродію, цілою зграєю вбивати! А мої секунданти лаються… Погрожують шию мені… намилити!
– За що?!
– У полку тепер думають, що це – вони…
– Хто – вони?!
– Ці ваші… Гвоздило, Малява… під псевдонімами, значить, з'явилися… У бійку полізли… Честь офіцера ганьблять… Прапорщика Роцека «малявою»