Окей. Про Швейка і «Декамерон» ти вже знаєш, так? Додамо Гоголя – фактично все, починаючи з «Вечорів на хуторі». Гоголя я перечитав десятки разів. У мене був такий старезний томище Гоголя з усіма його повістями. Я це вкрав у того ж Турка з його родинної бібліотеки, але не зовсім украв, бо він сам з цим погодився і дав мені той томище назовсім, от лише його батьки про це не знали. Але вони й не мусили знати – і так мали тих книжок аж задохріна, тисячі томів. Вони були театральними художниками, його батьки. І я був певен, що того ж таки Гоголя в них є ще з кілька десятків у різних виданнях і комбінаціях – і Гоголя, і Моголя, і Шмоголя. Книги не повинні застоюватися на полицях, вони мусять мандрувати від людини до людини, так? Цей мій Гоголь був таким добротним і товстезним, здається, ще сталінським. Сталін любив Гоголя, як і Шекспіра. І Булгаков теж любив Гоголя. Він його відверто наслідував, це не таємниця. Коли твої колеґи, особливо тут, на Заході, називають мене кимось на кшталт булгаковця, то я відповідаю, що це не зовсім так, що насправді це не я булгаковець, а це ми з Булгаковим гоголівці. Старезний Шерех усе абсолютно точно прострілив. Після виходу у світ «Перверзії» він написав таку веселу-превеселу статтю під назвою «Го-Гай-Го» – про три джерела і три складові частини. Обидва «Го» – це абсолютне потрапляння в яблучко, бо це Гоголь і Гофман, ваш, німецький Е. Т. А. Але Гофман з’явиться в моєму житті трохи пізніше, за студентських часів. Єдине, в чому Шерех помиляється, – це «Гай», тобто Гайне, Гайнріх, теж ваш. Сором визнати, але я донині не тримав у руках його італійських щоденників, відносно яких Шерех має таку стовідсоткову впевненість. Начебто я мусив потрапити під їхні впливи.