Портрет Дориана Грея. Оскар Уайльд
Читать онлайн книгу.
водночас.
– Нині я в опалі у леді Агати, – відповів Доріан, набувши при цьому кумедно стурбованого вигляду. – Я пообіцяв відвідати клуб у Вайтчепелі разом з нею минулого вівторка, а потім мені це просто випало з голови. Ми повинні були зіграти дует, навіть три дуети. Навіть не знаю, що вона тепер мені скаже. Я страшенно боюся потрапити їй на очі.
– О, то я це владнаю. Вона занадто захоплюється Вами, щоб дуже сердитись. Крім того, я не думаю, що Ваша відсутність справді далася взнаки. Публіка, скоріше за все, вирішила, що це і був дует. Коли тітонька Агата сідає за піаніно, вона здатна наробити шуму за двох.
– Це жахливо по відношенню до неї, і не надто приємно по відношенню до мене, – крізь сміх відповів Доріан.
Лорд Генрі поглянув на нього. Дійсно, його правильної форми насичено червоні губи, сині, ніби небо, очі та золоте кучеряве волосся робили з нього просто неймовірного красеня. Було в його обличчі щось таке, що викликало довіру з першого ж погляду. На ньому відобразилась уся бездоганність та непорочна пристрасть молодості. Здавалося, він не дозволяв світові зіпсувати себе. Не дивно, що Безіл Голуорд обожнював його.
– Ви занадто гарний, щоб займатись благодійністю, містере Грею, занадто гарний. – з цими словами лорд Генрі влаштувався на дивані й відкрив свій портсигар.
В цей момент художник змішував фарби та готував усе необхідне. У нього був збентежений вигляд, а коли він почув останню фразу лорда Генрі, то поглянув на нього, і після коротких роздумів сказав:
– Гаррі, я хотів би закінчити роботу над цією картиною сьогодні. Ти ж не образишся, якщо я попрошу тебе піти?
Лорд Генрі посміхнувся та поглянув на Доріана Грея.
– Мені піти, містере Грею – запитав він.
– Не треба, лорд Генрі, будь ласка. Я бачу, Безіл в поганому настрої, а я не можу знаходтится поруч з ним у такі моменти. Крім того, я хочу, щоб Ви пояснили, чому мені не варто займатися благодійністю.
– Навіть не знаю, чи варто мені розповідати Вам про це, містере Грей. Це настільки нудна тема, що її доводиться обговорювати серйозно. Проте я точно не піду після того, як Ви попросили мене залишитися. Ти ж насправді не проти, Безіле, чи не так? Ти ж часто говорив, що тобі подобається, коли твій натурщик має з ким побазікати.
Голуорд закусив губу.
– Якщо Доріан так хоче, то, звісна річ, ти мусиш лишитися. Забаганки Доріана – закон для всіх, окрім нього самого.
Лорд Генрі взяв свого капелюха та рукавиці.
– Як би ти не наполягав, Безіле, боюся, я мушу піти. У мене зустріч в Орлеанському клубі. На все добре, містере Грей. Запрошую Вас відвідати мене на Карзон Стріт якось ввечері. Я майже завжди вдома о п’ятій годині. Напишіть мені, коли вирішите прийти. Мені буде шкода не зустрітися з Вами.
– Безіле, – закричав Доріан Грей, – якщо лорд Генрі піде, то я також піду. Від тебе не почути ні слова, доки ти працюєш, а це ж страшенно нудно – стояти на платформі та ще й гарно при цьому виглядати. Попроси його залишитись. Я наполягаю.
– Залишся, Гаррі, Доріан та я будемо твоїми боржниками, –