Читачеві неважко буде пригадати купу приємних плюсів, що їх давало наслідування природі в інших випадках.

      Вище йшлося про те, що при виборі способу розв’язання певної проблеми треба насамперед пошукати, чи немає в природі чогось подібного. Але не треба впадати при цьому в фетишизм, фанатіти, бути ригористом (надмірно суворим, прямолінійним у дотриманні принципів). Якщо знайдено вдале рішення певної проблеми за допомогою прийому, аналога якому в природі не видно, то не варто відкидати його тільки тому, що цей прийом не природовідповідний (або таким здається). Був би він розумним і не завдавав шкоди більше, ніж користі.

      Ось типовий приклад. У книзі «Умный огород» Н. І. Курдюмова висловлено бездоганну з позиції природовідповідності пораду: «Нічого не виривай із корінням!» Видалення рослин із корінням руйнує структуру, виткану ними в ґрунті, позбавляє ґрунтову живність корму, видаляє із ґрунту вже внесене у нього збалансоване добриво, ліквідує потенційні канали, які утворилися б на місці корінців (а їх довжина може бути величезною – в одній рослині жита, приміром, загальна довжина коренів може сягати 7–8 км!), зменшує повітро- і водопроникність ґрунту – всього й не перелічиш.

      Але не треба бути буквоїдом. Тільки вирвавши з коренем розвинений кущ портулаку, можна позбутися цього бур’яну. Інакше замість однієї рослини дістанеш десяток, якщо не тисячу. А добуту відчутну масу можна потримати в ЕМ-силосі трохи довше, ніж зазвичай, щоб рослина «не воскресла». Покінчити з розвиненою щирицею можливо, тільки вириваючи її з коренем: зрізана, вона буйно відростає.

      І ще курйозний приклад. Свинорій сходить майже найпізніше на городі. Ґрунт вже закритий рослинами, тому сапці (і навіть плоскорізу) бур’ян недоступний. І його колосисті пагони можна тільки виривати – з корінням. Вірніше – думати, що з корінням: пагони обриваються. Потім рослина пустить нові пагони. Їх теж треба вирвати «з корінням» – щоб уникнути обсіменіння. І тільки коли культурні рослини будуть зібрані, свинорій можна сполоти, і в землі – на загальну втіху – залишиться його розвинене коріння.

      А пирій, приміром, треба не просто виривати, а викопувати з кореневищами.

      Словом, природовідповідної заповіді «Нічого не виривай із корінням!» треба додержуватися, проте не надто завзято, а з розумними, виправданими відступами.

      Ось іще один приклад, коли можна «поступитися принципами». Рослини у дикій природі задовольняються випадковими опадами – вони не можуть забезпечити себе вологою «за викликом» (нижче буде розказано про те, як рослини пристосовуються до такого життя). Але з цього зовсім не випливає, що в городі треба начисто відмовитися від штучних поливів. Навпаки: поливами можна не тільки допомагати вологозабезпеченню рослин у паузах між опадами, але й вирішувати ряд важливих технологічних проблем. Буянням природних фітоценозів при достатніх опадах і їх вутлим виглядом у посуху природа ніби підказує: «Поливи –