Оргія. Леся Українка
Читать онлайн книгу.
простила б!
А н т е й.
О, ти б не прийняла ні сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем, то тільки задля тебе.
Е в ф р о з і н а.
І даремне, бо я того не хочу.
(Сміється).
Мама зараз мені б за гроші жениха купила, і, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й.
Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить…
Е в ф р о з і н а.
Від злиднів? а де ж ти бачиш їх?
А н т е й.
Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.
Е в ф р о з і н а.
І мамі ж, і Нерісі.
А н т е й.
Ні, ти знаєш… Матуся відробила вже своє… Що ж до Неріси…
Е в ф р о з і н а.
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?
А н т е й.
Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею… Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?
Е в ф р о з і н а.
Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму – я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж – Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.
А н т е й.
Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?
Е в ф р о з і н а.
Алоллон один з усіх богів не розлюбив Еллади, і є ще їй надія на життя… А поки Алоллон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.
А н т е й (з усміхом).
Я не безславний, хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Ніке!
Е в ф р о з і н а.
Ніке мусить свою роботу знати. Постривай!
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв’язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягши руку з вінцем.)
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Н е р і с а (молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує).
Се що таке?
Евфрозіна засоромлена зіскакує з постаменту.
А н т е й.
Се Ніке увінчала свого поета. А коли й харіта йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним.
Евфрозіна (почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси).
Троянда он цвіте…
(До Антея).
Одначе Ніке до кухні мусить – помогти матусі, – бо в нас сьогодні оргія правдива: купили риби, а якраз нам тітка дала вина і пару голуб’яток.
Як я ще напечу медяників, то й Меценат на оргію позаздрить!
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея).
Н е р і с а.
Чудна та Евфрозіна – все їй смішки!
А н т е й.
Що ж, молода.
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши.)
Н е р і с а.
Та я ж, либонь, молодша, проте…
А н т е й.
«Проте часами химерую», – так хтіла ти сказати?
(Сміючись, обіймає її, вона здержано приймає його пестощі).
Що