До тебе, Україно, наша бездольная мати,

      Струна моя перша озветься.

      І буде струна урочисто і тихо лунати,

      І пісня від серця поллється.

      По світі широкому буде та пісня літати,

      А з нею надія кохана

      Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

      Де схована доля незнана?

      І, може, зустрінеться пісня моя самотная

      У світі з пташками-піснями,

      То швидко полине тоді тая гучная зграя

      Далеко шляхами-тернами.

      Полине за синєє море, полине за гори,

      Літатиме в чистому полю,

      Здійметься високо-високо в небесні простори

      І, може, спітка тую долю.

      І, може, тоді завітає та доля жадана

      До нашої рідної хати,

      До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

      Моя безталанная мати!

      Реве-гуде негодонька,

      Негодоньки не боюся,

      Хоч на мене пригодонька,

      Та я нею не журюся.

      Гей ви, грізні, чорні хмари!

      Я на вас збираю чари,

      Чарівну добуду зброю

      І пісні свої узброю.

      Дощі ваші дрібненькії

      Обернуться в перли дрібні,

      Поломляться ясненькії

      Блискавиці ваші срібні.

      Я ж пущу свою пригоду

      Геть на тую бистру воду,

      Я розвію свою тугу

      Вільним співом в темнім лугу.

      Реве-гуде негодонька,

      Негодоньки не боюся,

      Хоч на мене пригодонька,

      Та я нею не журюся.

      Місяць яснесенький

      Промінь тихесенький

      Кинув до нас.

      Спи ж ти, малесенький,

      Пізній бо час.

      Любо ти спатимеш,

      Поки не знатимеш,

      Що то печаль;

      Хутко прийматимеш

      Лихо та жаль.

      Тяжка годинонько!

      Гірка хвилинонько!

      Лихо не спить…

      Леле, дитинонько!

      Жить — сльози лить.

      Сором хилитися,

      Долі коритися!

      Час твій прийде

      З долею битися, —

      Сон пропаде…

      Місяць яснесенький

      Промінь тихесенький

      Кинув до нас…

      Спи ж ти, малесенький,

      Поки є час!

      Фантазіє! ти сило чарівна,

      Що збудувала світ в порожньому просторі,

      Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

      Що будиш мертвих з вічного їх сна,

      Життя даєш холодній хвилі в морі!

      Де ти, фантазіє, там радощі й весна.

      Тебе вітаючи, фантазіє ясна,

      Підводимо чоло, похиленеє в горі.

      Фантазіє, богине легкокрила,

      Ти світ злотистих мрій для нас одкрила

      І землю з ним веселкою з’єднала.

      Ти світове з’єднала з таємним,

      Якби тебе людська душа не знала,

      Було б життя, як темна ніч, сумним.

      Соловейковий спів навесні

      Ллється в гаю, в зеленім розмаю,

      Та пісень тих я чуть не здолаю,

      І весняні квітки запашні

      Не для мене розквітли у гаю, —

      Я не бачу весняного раю;

      Тії співи та квіти ясні,

      Наче казку дивну, пригадаю —

      У сні!..

      Вільні співи, гучні, голосні