Ти, дівчино, життям розбита, грай!

      Грай на оцих людьми розбитих струнах,

      Ачей же так гармонії осягнеш,

      Її ж було в твоїм житті так мало…

      О, не вважай, що криком, а не співом,

      Акорди перші залунають. Грай!

      Адже й твоє життя так починалось.

      Де ж потім ти взяла ті ніжні тони,

      Що навіть злих людей до тебе привертали?

      Ти їх знайшла в своїм розбитім серці,

      Невже не знайдеш їх в розбитих струнах?

      Грай. Ось оця струна зовсім порвалась,

      Ти не торкай її, ся так ослабла,

      Мов тятива в дитячім самострілі,

      Торкнись її злегенька, ледве-ледве,

      Вона озветься тихо, мов луна

      Себе самої. Як рука натрапить

      На ту струну, що ствердла від мовчання,

      Шарпни струну безжалісно, потужно

      І брязни в неї, наче на пожежу.

      З’явилося новеє світло в світі,

      У Віфлеємі, в тихому селі,

      І засвітилася у темному блакиті

      Нова зоря, щоб і старі, й малі

      Дорогу знали до свого месії,

      Малого сива вбогої Марії.

      Пішли усі поклон йому віддати —

      Волхви, царі і вбогі пастухи,

      Втішалася обрана богом мати,

      Сповнялась материнської пихи,

      Святої гордості, що кожна мати має,

      Як на руках своє дитя тримає,

      Бо кожній матері дитя її месія,

      Давно сподівана і справджена надія.

      О матері! щасливі тричі ви,

      Коли