Бояриня. Леся Українка
Читать онлайн книгу.
звикли якось ми такого чути…
проте… було б на світі, може, менше
гріха і лиха, якби всі гадали
по-твоєму…
Іван (згірдно)
Се в Києві ченці
навчають отакого!
Оксана
Ти ж,
Іване,
у Києві не вчився. Звідки знаєш,
чого там научають?
Іван (зачеплений)
От знайшлася
зненацька оборонниця для тебе,
боярине!
Оксана
Я тільки правду мовлю…
(Засоромлена, подається з рундука в садок. Увіходить з будинку на рундук джура.)
Джура
Там, пане, я приніс для гостя речі.
Перебійний
Ходім, Степане, покажу, де маєш
в нас мешкати.
Степан (до Перебійнихи)
Спасибі, паніматко,
за хліб, за сіль!
Перебійниха (з косим поглядом на сина)
Пробач, коли що, може,
прийшлось на перший раз не до сподоби…
(Степан з Перебійним і джурою йдуть у будинок.)
Перебійниха (до Івана нишком)
Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?
Іван
Ат! Хай же він хоч раз почує правду!
Перебійниха
Адже ти чув, що він казав…
Іван
Овва!
бурсак, та щоб не вмів замилить очі!
Перебійниха
Мені він до сподоби, – добрий хлопець,
такий увічливий…
Іван
Та вам вже, звісно,
язиком приподобатись недовго.
Перебійниха
Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь
таким до гостя гострим! Се ж неначе
на те його ми в хату запросили,
щоб ним помітувати. Незвичайно!
Іван
Та вже гаразд, не буду зачіпати.
(Зіходить з рундука.)
Перебійниха
Куди ти?
Іван
От піду до товариства.
(Іде через садок, перескакує через тин і зникає. Увіходить служебка і збирає зі стола.)
Перебійниха
Де ти, Оксано?
Оксана (виходить із-за куща з кухликом в руці)
Ось я тута, мамо.
Се я барвінок поливаю.
Перебійниха
Справді,
полити слід, – зовсім посох на сонці.
Полий же й те, що ми пересадили.
Перебійниха і служебка, зібравши зі стола, йдуть у будинок. Оксана, поливаючи квіти, співає веснянки. В садку сутеніє. Степан нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук, прудко та звинно зіскакує з рундука на землю і підходить до Оксани.
Оксана (уриває спів і впускає кухля)
Ой лихо! Хто се?..
Степан
Панночко, се я.
Прости мене. Ти гніватись не мусиш,
бо ти ж мене