Північна Одіссея (збірник). Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
вгору по річці, а Таємничий Незнайомець прихопив із собою кілька фунтів провіанту і попрямував до Доусона.
– Не знаю, що й казати, – розвів руками Малюк у відповідь на розпитування Прінса. – Цей бідолаха чомусь хотів порвати з поштовою службою, але чому – не сказав, хоча видно було, що це для нього вкрай важливо було зробити саме зараз. Розумієш, це – як армія. Він підписався на два роки, і єдиний спосіб розірвати контракт – це сплатити за себе викуп. Він не міг просто так дезертирувати і залишитися тут – а він страх як хотів залишитися в цих краях. Сказав, що це бажання з'явилося, як тільки він відвідав Доусон. Але там його ніхто не знає, грошей у нього ані цента, і, виявляється, я був першим, хто з ним хоч трохи поспілкувався. Тож він переговорив з губернатором округу, і вони домовилися все владнати в тому разі, якщо йому вдасться роздобути – тобто позичити – у мене грошей. Пообіцяв, що протягом року віддасть борги, а коли я забажаю, то прилаштує мене до якогось дуже вигідного бізнесу. Він сам ніколи ним не займався, але переконаний, що те заняття справді дає багато грошви.
А як він говорив! Уявляєш, коли ми вийшли надвір, у нього був такий вигляд, що він ось-ось заплаче. Просив мене та благав, потім став на коліна у сніг і стояв, поки я не підвів його і не заспокоїв. Белькотів та улещував мене, як навіжений. Клявся, що роками працював не покладаючи рук заради своєї мети, і якщо тепер вона не здійсниться, то він цього не переживе. Я спитав, що то за мета, але він не схотів пояснювати. Сказав, що якщо начальство відрядить його на роботу до іншого району, то в такому разі він зможе потрапити до Доусона лише через два роки, коли вже буде запізно. Ніколи в житті не бачив, щоб людина так сильно хвилювалася. А як я сказав, що позичу грошей, то він знову упав на коліна, і мені довелося ще раз витягувати його із снігу. Я сказав, щоб він вважав це безстроковою позичкою. Гадаєш, він погодився? Де там! Клявся, що віддасть мені все до останнього цента при першій же нагоді, ще й озолотить мене, та так, що мені й не снилося в моїх найпожадливіших снах. Інакше кажучи, верз усілякі нісенітниці. Слухай, зазвичай чоловік, який робить ставку на позичку, рідко коли спроможний вичавити із себе хоча б половину того, що належить віддати. За всім цим щось приховується, кажу тобі, Прінсе; тож затям це. Якщо він залишиться в наших краях, то ми ще про нього почуємо.
– А якщо ні?
– Тоді моя віра в людство зазнає непоправного удару, а від моїх шістдесяти з лишком унцій золота залишаться хіба що спогади.[9]
Разом з довгими ночами прийшла холодна пора, і сонце знову почало свою давню гру в хованки, ходячи вздовж засніженого південного обрію, з-за якого не доходило жодної звістки про позичені Малюком-маламу-том гроші. А потім, одного сіренького ранку на початку січня, до його хижки біля Стюарт-рівер під'їхав караван важко завантажених саней, запряжених собаками. Там був Видрова Шкура, а разом з ним – чоловік такого зросту і зовнішності, які наштовхували на думку про те, що боги, мабуть, уже геть забули,