.
Читать онлайн книгу.
адже в Америці, на відміну від Європи, епоха романтизму тривала майже впродовж усього XIX століття. Художні моделі й концепти романтизму, виразно відчутні у північних оповіданнях, присутні і в подальших його творах. Типово романтичним є притаманне більшості творів Лондона протиставлення природного і цивілізованого станів людини, а на рівні художньому – поетика контрастів, ретельність при відтворенні «місцевого колориту» певного краю чи регіону. З «великою американською подорожжю», розпочатою романтиками, що відкривали свою країну читачам, споріднений лондонівський мотив дороги. Продовжив письменник і тему колонізації вільних просторів, але тепер уже Півночі, й протистояння корінного населення і білих завойовників, започатковану Ф. Купером. Не пройшов він і повз «морські» романи Г. Мелвілла, пригодницькі за формою, але філософські за змістом. Водночас багатьма своїми гранями творчість Дж. Лондона близька до неоромантизму, передусім англійського, і вписується в його контекст; особливо відчутний у нього перегук з творами Р. Стівенсона, Д. Конрада і найперше Р. Кіплінга.
Та визначальною в творчості Джека Лондона була все-таки тенденція натуралістична. Як художній напрям натуралізм виник у другій половині XIX століття (Е. Золя, Е. і Ж. Гонкури) на основі певного світосприйняття, яке сформувалось у середині століття в результаті посиленого розвитку природничих наук. Воно й отримало назву позитивістського, тобто такого, що спирається на відкриття і висновки «позитивних наук», що грунтуються на експерименті. На межі XIX—XX століть натуралізм поширився і в інших літературах, зокрема американській, зазнавши певних модифікацій. Якщо Золя, розробляючи натуралістичний «науковий метод», спирався на праці вченого-медика К. Бернара й теорію спадковості, то за науково-філософську основу пізнього натуралізму слугував дарвінізм, а точніше, концепція «соціального дарвінізму», котрий закони, відкриті Дарвіном у живій природі, переніс на людину й суспільство. Людина включається в ланцюг природи, й закони «боротьби за існування» і «природного добору» проголошуються рушіями і регуляторами розвитку суспільства. Цей позитивізм своє оформлення й найповніше вираження знайшов у вченні англійського філософа Г. Спенсера, яке Джеком Лондоном було сприйняте як одкровення. Пригадуючи враження, яке справили на нього праці Спенсера, він писав у «Мартіні їдені»: «Він об'єднав усе в одну систему, довів прості істини, і всесвіт перед здивованими очима Мартіна постав з такою реальністю, немов це була модель корабля у скляній банці з тих, що часом роблять матроси». Засадничими у цій «моделі всесвіту» виступали біологія й теорія еволюції, яким підпорядковуються всі форми життя до найвищих, духовних.
Звичайно, до цієї моделі не сходить ні світогляд Джека Лондона, ні тим більше його творчість. У них інтегруються й інші чинники, нерідко протилежні; загалом світогляд письменника відзначається великою складністю, нескоригованістю, що, природна річ, виразно позначається