100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова
Читать онлайн книгу.
і керівну роботу Грінченко поєднував із втіленням у життя своєї мрії, яку давно плекав. Кілька років напруженої праці, усі зібрані ним лексикографічні і фольклорні матеріали, помножені на таку ж копітку роботу найвідоміших представників української інтелігенції – М. Костомарова, М. Лисенка, І. Франка, Лесі Українки, О. Русова, – втілилися у справжньому пам'ятнику Борисові Дмитровичу. Ним став найповніший за всю історію країни тлумачно-перекладний «Словарь української мови» (виданий у 1907—1909 pp.), який нараховує 68 тис. слів. Для української науки і культури він мав таке ж значення, як, наприклад, словник Даля для російської або Лінде – для польської: словник зафіксував народну і фольклорну мови й іноземну лексику. Але суспільство безжалісно поставилося до цієї праці, і після першого видання про нього забули майже на півстоліття. Повторне видання відбулося лише в 1950-х pp., але й донині цей словник не втратив своєї лексичної цінності.
В останні роки життя Грінченка, з настанням реакції, посилилися переслідування його як українофіла і політично неблагонадійного. Кілька місяців він провів у в'язниці, де туберкульоз цілком запанував у його і так неміцному організмі. Остаточно підірвали моральні і фізичні сили Бориса Дмитровича смерть замученої царськими поплічниками дочки-революціонерки і важка хвороба онука. У 1910 р. він виїхав на лікування на італійський курорт Оспедалетті, де помер 6 травня.
Поховали великого сина українського народу на батьківщині, у Києві. Бориса Дмитровича Грінченка, приреченого тепер на вічний спокій на Байковому цвинтарі, проводжали в останню путь тисячі людей. Ридала не одна Україна – Білорусія, Польща, Росія, Італія, Франція, Австрія, де його діяльність була широко відома. У труну як символ його великотрудного життя поклали терновий вінець. Грінченка називали не тільки апостолом. Його називали мучеником української землі.
Грушевський Михайло Сергійович
(народ. 1866 р. – пом. 1934 р.)
Видатний український історик, літературознавець, публіцист, письменник, громадсько-політичний і державний діяч, академік Всеукраїнської академії наук і АН СРСР, Голова Української Центральної Ради, перший Президент України.
«Грушевський на посту Голови Центральної Ради справді був главою і ментором усього зібрання депутатів. Він стояв непомірно вище них за своєю освітою, європейським тактом і вмінням керувати засіданнями. Ставлення членів Ради до Грушевського було надзвичайно поважливим: його називали «професором», «батьком» і навіть «дідом». Невисокий на зріст, рухливий, із великою сивою бородою, в окулярах, із блискучим поглядом з-під густих брів, що нависли, у своєму кріслі голови він нагадував казкового діда-Чорномора…» – так писав про видатного лідера української революції депутат Малої Ради від опозиційної єврейської партії Гольденвейзер. Безумовно, таке шанобливе ставлення не тільки з боку друзів, але і з боку опонентів Грушевський