Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд
Читать онлайн книгу.
дати розумної відповіді?
Двоє авторів, Мерінґер і Маєр (один – філолог, другий – психіатр), і справді 1895 р. спробували підійти до проблеми мовних похибок із цього боку. Вони назбирали прикладів і передусім схарактеризували їх з допомогою суто дескриптивних методів. Це, звичайно, не дає ніяких пояснень, проте може вказати шлях до них. Згадані автори класифікували перекручення, що їх зазнає потрібна мовцеві фраза внаслідок словесної похибки, як переставляння, випередження, відлуння, змішування (контамінація) і заміна. Я подам вам і наведені авторами приклади цих головних типів похибок. Переставляння відбувається тоді, коли хто каже «Мілоса Венерська» замість «Венера Мілоська» (зміна послідовності слів). Ось випередження: «На душі тяжні…» замість «На душі мені тяжко». За приклад відлуння править відомий нещасливий тост: «Нашому вельмишановному шефові – многі, многі, мно-гімно літа!» Ці три різновиди мовних похибок трапляються не так уже й часто. Натомість куди численніші приклади, коли мовна похибка полягає у стягуванні або змішуванні, приміром, коли добродій звертається на вулиці до жінки: «Якщо дозволите, панно, я б із вами радо погуляював». У цьому словесному покручі вочевидь поєднані дієслова «погуляв» і «погультяював». (До речі, цей молодик мав у тієї дами небагато успіху.) Як приклад заміни Мерінґер і Маєр наводять випадок, коли хтось сказав: «Я покладу ці препарати в тюрмостат» замість «термостат» і т. ін.
Спроби тлумачення, що їх ґрунтують ці автори на всій сукупності описаних прикладів, зовсім незадовільні. Вони вважають, ніби звуки та склади одного слова мають неоднакову вартість, тож іннервація більш вартісних елементів може порушити іннервацію менш вартісних. Причому автори цілковито спираються на самі по собі не такі вже й часті випередження та відлуння; при інших різновидах мовних похибок вони навіть не згадують звукових пріоритетів, якщо ті взагалі існують. А все ж найчастіше людина хибить словом тоді, коли замість одного слова вимовляє інше, дуже до нього подібне, і вже самої цієї подібності, на думку загалу, досить, аби пояснити похибку. Наприклад, професор під час вступної лекції каже: «Я не згоден (не годен) навіть оцінити заслуги мого вельмишановного попередника». Або інший професор: «У жіночих статевих органах, попри численні спокуси… Перепрошую: спостереження…»[3]
Найпоширеніший і найочевидніший різновид словесної похибки такий: людина каже цілком протилежне тому, що намірялася висловити. Це явище, звісно, не пов’язане ані з відносною вагою окремих звуків, ані з впливом певних звукосполучень, і, надолужуючи брак пояснень, посилаються на глибинний внутрішній логічний зв’язок протилежностей, тісно поєднаних між собою психологічними асоціаціями. Є для цього й історичні приклади: один з голів нашої палати депутатів якось відкрив засідання отакими словами: «Шановні панове, я бачу, що кворум уже є, і тому оголошую засідання закритим».
Не менш підступними, ніж зв’язок протилежностей, можуть виявитись
Versuchungen замість Versuche. –