Таємна водичка. Дитяча казка. Володимир Безверхній
Читать онлайн книгу.
Так і назвемо її. Чудовий подарунок!
– Ці водички добрі й розумні, – сказав тато. – Іграшки, що ожили, захищатимуть тебе і будуть вірними друзями.
Віталік склав колбочки з водичками у коробочку. Натиснув ледь помітну кнопку і скринька зі скарбами зачинилася.
Розділ 2. Джипику, вперед!
Віталік стояв на дитячому майданчику. Сьогодні тут було незвично тихо. Події вчорашнього дня промайнули в пам’яті, наче чудовий кольоровий сон. Згадав, як ожив тиранозаврик, як їздив на левові…
– Чому зупинився? – почув знайомий голос. Це говорив джипик.
– Думаю, – озвався хлопчик і глянув на іграшку. Машинка була завбільшки з долоньку. Майстерно зроблена, міцна, вона гарно виблискувала на сонці. – За мною, – віддав наказ і поклав іграшку на землю. Джипик посигналив і поїхав слідом.
Знайшли місце, де не було людей і Віталік дістав синю колбочку з великою водичкою. Повіяв легенький вітерець і на іграшку впав листочок з дерева. Він майже накрив її, наче парасолька від дощу. Цієї миті машинка почала рости. За лічені секунди збільшилася до розмірів справжнього джипа. Листочок заколивався й полетів.
– Фортеця на колесах, – задоволено мовив Віталік. – Я мріяв їздити на такій машині.
Передні дверцята відчинились, і хлопчик зайшов усередину. Відразу звернув увагу на невеличкий затемнений екран. Під ним побачив кілька кнопок у вигляді геометричних фігур.
– Це електронний сканер, – пояснив джип.
Віталік натиснув кнопку-квадрат, і на екрані з’явилася карта району. Потім малюнок змінився. Крупним планом була зображена вулиця, на якій вони знаходились.
– У мене якесь дивне відчуття, – мовив хлопчик.
– Поясни.
– У кабіні я вперше. Всі прилади, які бачу, мені не знайомі. Але я впевнений, що знаю, як вони працюють.
– Не дивуйся. Щойно ти сідаєш у кабіну, ми з тобою стаємо єдиним цілим, – пояснив джип. – Ти автоматично отримуєш навички і знання, необхідні водію.
– Це одна з властивостей водичок?
– Безумовно. Ти та інші люди повинні бути в безпеці. Це – найперше правило. Адже дорога – річ серйозна.
– Розумію, не маленький, – погодився хлопчик і зручно вмостився на сидінні.
Запрацював мотор, і джип поїхав.
Здавалося, вулиця спала. Обминули кілька будинків і невеличкий парк. Тут машин побільшало. Хлопчик уважно слідкував за дорогою. Жоден автомобіль не порушував правил дорожнього руху.
– Затишшя, – промовив він. – Без будь-яких подій.
– Можливо, все ще попереду, – зауважив джип.
Несподівано майже поруч із ними промчала іномарка, яку переслідувала міліція.
– Погоня! Справжня погоня! – вигукнув Віталік та увімкнув найбільшу швидкість. – Джипику, вперед!
Жовтий автомобіль намагався відірватися від міліції.
– Від нас не втечеш! Все одно наздоженемо! – у запалі кричав хлопчик і впевнено керував. Невідомий вилетів на зустрічну полосу руху.