Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
до очей, легенько натягуючи ланцюжок на шиї Ґеральта.
– Недоброзичливий вираз обличчя у того звіра. Що воно таке?
– Цеховий знак.
– Ага, напевне, ти зайнятий виготовленням намордників. Сюди, прошу. Світло!
Середину великої кімнати, повністю позбавленої вікон, займав величезний дубовий стіл, повністю порожній, якщо не зважати на великий підсвічник з позеленілої міді, укритої фестонами застиглого воску. На чергову команду чудовиська свічки загорілися, замигтіли, трохи розганяючи темряву.
Одна зі стін кімнати була завішена зброєю – висіли тут композиції із круглих щитів, схрещених протазанів,[29] рогатин і ґвізарм,[30] важких кончарів[31] і сокир. Половину протилежної стіни займала топка величезного каміну, над яким виднілися шеренги полущених та облізлих портретів. Стіна навпроти входу заповнена була мисливськими трофеями – сохаті лосі й розлогі роги оленів кидали довгі тіні на вишкірені голови вепрів, ведмедів і рисей, на кошлаті та пошарпані крила опудал орлів та шулік. Центральне – й почесне – місце займала побуріла, попсована, із вилізлою тирсою, макітра скельного дракона. Ґеральт підійшов ближче.
– Уполював його мій дідуньо, – сказало страшидло, кидаючи у жерло каміну величезну колоду. – То був, думаю, останній у цій місцевості, який дав себе вполювати. Сідай, госте. Ти, певно, голодний?
– Відмовлятися не стану, господарю.
Чудовисько усілося за стіл, опустило голову, схрестило на череві волохаті лапи, з хвилину щось бурмотіло, крутячи млинок гігантськими палюхами, після чого ревнуло стиха, гепнувши лапою об стіл. Полумиски й тарілки дзенькнули срібно та олов’яно, кришталево задзвонили бокали. Запахло печивом, часником, майораном і мускатним горіхом. Ґеральт не виказав здивування.
– Так, – потерло лапи чудовисько. – Це ж краще за слуг, ні? Пригощайся, гостю. Тут – пулярка, тут шинка з вепра, тут паштет з… Не знаю, з чого. З чогось. Отут – рябчики. Ні, зараза, куріпки. Переплутав закляття. Їж, їж. Це порядне, справжнє їдло, не бійся.
– Не боюся. – Ґеральт розірвав пулярку на дві частини.
– Я й забув, – пирхнуло чудовисько, – що ти не з лякливих. А, скажімо, звати тебе як?
– Ґеральт. А тебе, господарю?
– Нівеллен. Але в цих місцях кличуть мене Виродок або Іклач. І лякають мною дітей. – Чудисько влило собі у горло вміст величезного бокалу, після чого занурило пальчиська у паштет й вигрібло із миски десь із половину заразом.
– Лякають дітей, – повторив Ґеральт із повним ротом. – Напевне, безпідставно?
– Абсолютно. Твоє здоров’я, Ґеральте!
– І твоє, Нівеллене.
– Як тобі вино? Зауважив, що воно з винограду, а не з яблук?[32] Але якщо тобі не смакує, начарую інше.
– Дякую, непогане. Магічні здібності маєш від народження?
– Ні. Тільки з того часу, як оце в мене виросло. Морда, значить. Сам не знаю, звідки то взялося, але дім виконує, що собі захочу. Нічого серйозного, умію начаровувати їдло, питво, одяг, чисту постіль, гарячу воду, мило.
Протазан – різновид держакової зброї, спис із довгим широким пласким наконечником.
Гвізарма – різновид держакової зброї, алебарда із гаком на кінці (для перерізання сухожиль коням та стягання вершників з сідла).
Кончар – різновид півторучного меча, застосовувався для колючих ударів.
Історик Ф. Бродель у праці «Матеріальна цивілізація, економіка й капіталізм» відзначав, що розподіл середньовічної і ранньомодерної Європи на «культурний південь» і «грубу північ» проходив й по лінії різниці у звичних для тієї й іншої території напоїв. Північ у цьому разі пила алкогольні напої, зроблені з жита або з яблук, – на відміну від виноградних напоїв півдня.