Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
дивися. Ходімо.
Вони пішли через подвір’я, повз кущ блакитних троянд, підтримуючи один одного. Нівеллен безупинно обмацував обличчя вільною рукою.
– Не віриться, Ґеральте. Після стількох років? Як воно можливо?
– У кожній казці є дещиця істини, – тихо сказав відьмак. – Кохання і кров. Обоє мають потужну міць. Маги та вчені сушать собі над тим голови вже багато років, але не дійшли жодного висновку, крім того, що…
– Що – що, Ґеральте?
– Кохання має бути справжнім.
Голос розуму-3
– Я – Фальвік, граф Моен. А це лицар Тай з Дорндаля.
Ґеральт недбало вклонився, розглядаючи рицарів. Обидва були в обладунках і кармінових плащах зі знаком Білої Троянди на лівому плечі. Це трохи здивувало відьмака, бо навколо, як він знав, не було жодної командорії ордену.[37]
Неннеке, здавалося б невимушено й безтурботно усміхнена, помітила його здивування.
– Ці шляхетні добродії? – промовила знехотя, зручніше всідаючись на своєму схожому на трон кріслі, – перебувають на службі милостивого володаря цих земель герцога Гереварда.
– Князя, – виправив із притиском Тай, молодший з рицарів, пронизуючи жрицю ворожим поглядом світло-голубих очей. – Князя Гереварда.[38]
– Не вдаватимемося у незначні ономастичні деталі. – Неннеке глузливо посміхнулася. – За моїх часів князями, зазвичай, титулували лише тих, у чиїх жилах текла королівська кров, але тепер це, здається, не має жодного значення. Повернімося до знайомства й з’ясування мети візиту лицарів Білої Троянди до мого скромного храму. Ти маєш знати, Ґеральте, що капітул[39] саме клопочеться перед Геревардом про землі для ордену, тому багацько рицарів Троянди пішли на службу до князя. А чимало місцевих, як присутній тут Тай, присягнули й прийняли червоний плащ, котрий так йому личить.
– Це честь для мене. – Відьмак знову вклонився, так само недбало, як і попереднього разу.
– Сумніваюся, – холодно промовила жриця. – Вони прийшли сюди не з почестями. Навпаки. Прибули із вимогою, аби ти якнайшвидше звідси забрався. Прибули, щоб тебе вигнати, якщо говорити коротко й по суті. Ти це вважаєш це за честь для себе? Я – ні. Я це вважаю образою.
– Шляхетні рицарі, здається, турбувалися дарма, – знизав плечима Ґеральт. – Я не збираюся тут оселятися. Заберуся звідси сам, без додаткових стимулів і нагадувань, і то скоро.
– Негайно! – гарикнув Тай. – Ні на мить не зволікаючи. Князь наказує…
– На території цього храму наказую я, – перебила Неннеке холодним владним тоном. – Зазвичай я стараюся, щоб мої накази не дуже суперечили політиці Гереварда. Доки та політика є логічною і зрозумілою. У цьому конкретному випадку вона ірраціональна, тож я не сприйматиму її серйозніше, ніж вона на те заслуговує. Ґеральт із Рівії мій гість, панове. Його перебування у моєму храмі мені приємне. Тому Ґеральт із Рівії залишатиметься у моєму храмі так довго, як він того забажає.
– Ти маєш нахабство опиратися князю, жінко? – крикнув Тай і, відкинувши плащ на
Командорія ордена – місцеве представництво ордена в землях будь-якого окремого володаря чи поблизу якогось із міст.
Досить відомими з європейської історії є протиставлення «князів» і «герцогів» на прикладі Франції Раннього Середньовіччя. Й насправді, тут була чітка різниця між герцогом, так би мовити, вродженим (який, частіше за все походив з роду, що володів цими землями до приходу сюди централізованої королівської влади), і який вважався «князем» у цій місцині, й герцогом, який отримував титул завдяки служінню монарху.
Капітул – де-юре верховний орган управління в орденах, що приймав більшість значних рішень, а в ряді випадків мав повноваження змістити навіть Майстра ордена. Капітул складався з певної кількості осіб, куди могли входити Великі командори (при наявності в ордена кількох великих командорій), каштелян, ключник, заслужені орденські рицарі тощо.