Англієць спав, дихаючи ротом, як зазвичай – і уві сні, і наяву. Хана підвелася зі стільця й обережно вийняла з чоловікової руки свiчку. Підійшла до вікна і задмухнула її, а дим чемно виплив надвір. Їй не подобалося, що він лежав зі свічкою, як пародія на мерця, а віск непомітно збирався на зап’ястях. Так, наче готувався, наче хотів заповзти у власну смерть, відтворивши її освітлення й декорації.

      Вона стояла біля вікна і, замислившись, смикала себе за волосся, ніби збиралася повиривати цілі пасма. За темної пори доби, в будь-якому освітленні після сутінок, можна перерізати собі вени і кров буде чорною.

      Хана відчула, що мусить піти з кімнати. Зненацька її охопив напад клаустрофобії й непевності. Вискочила в коридор, збігла сходами донизу, помчала на терасу, а потім підвела голову, ніби намагаючись розгледіти у вікні силует дівчинки, від якої щойно втекла. Вона повернулася до будинку. Штовхнула грубі кострубаті двері й увійшла до бібліотеки, повідривала дошки, якими були забиті французькі вікна в дальньому кінці кімнати, і відчинила їх настіж, впускаючи до приміщення нічне повітря. Вона не знала, де подівся Караваджо. Він взяв собі за звичку проводити вечори деінде й повертався за годину-дві до світанку. В будь-якому разі, тут не було жодної ознаки його присутності.

      Хана стягнула сіре простирадло з піаніно й потупцювала до кутка кімнати, тягнучи його за собою, наче саван, наче рибальську сіть.

      Жодного вогника. Вона чує здалеку гуркіт грому.

      Постояла біля піаніно. Не опускаючи погляду, простягла руки і почала щось награвати, звуки перетворювалися на хребці, вибудовували кістяк музики. Дівчина щоразу зупинялася, зігравши кілька нот, ніби витягала з води руки й дивилася, що ж вона упіймала, а потім продовжувала, додаючи нових кісток до скелету мелодії. Рухи її пальців уповільнилися. Хана не одразу помітила, як двійко чоловіків увійшли крізь французьке вікно, поклали рушниці на піаніно і мовчки слухали її гру. Акорди наповнювали повітря видозміненої кімнати.

      Її руки повисли вздовж тіла, одна боса нога натисла на педаль, вона далі грає пісеньку, якої навчила її мама, яку виконувала на усіх поверхнях – на кухонному столі, на стіні, коли підіймалася сходами, на власному ліжку перед тим, як заснути. Вдома вони не мали інструмента. У неділю зранку Хана навідувалася до місцевого громадського центру і грала там, але впродовж тижня вона практикувалася, хоч би де була, вивчала ноти, які мама малювала крейдою на столі, а згодом витирала. Вона вперше сіла за інструмент тут, хоча й жила на віллі вже понад три місяці, хоча помітила його першого ж дня, коли зайшла сюди крізь французьке вікно. У Канаді піаніно потребує вологи, щоб не розсохнутися. Якщо відкрити задню кришку і встановити всередині склянку з водою – за місяць посудина спорожніє. Татко