Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс
Читать онлайн книгу.
заспокоїти дружину, я й сам потроху осмілів і відчув себе в безпеці.
– Вони вчинили дурість, – сказав я, постукуючи нігтем по чарці. – Вони небезпечні, бо зовсім збожеволіли зі страху. Вони, мабуть, й гадки не мали, що зустрінуть тут живих, тим паче розумних істот… А коли вже на те пішло, то один снаряд по ямі, – додав я, – та й усе.
Велике збудження після всього пережитого, мабуть, загострило моє сприймання. Я й зараз дуже добре пам’ятаю той обід. Любе обличчя дружини, що поглядає на мене з-за рожевого абажура, біла скатертина, срібло та кришталь, – у ті дні навіть письменники-філософи могли дозволити собі маленьку розкіш – темно-пурпурове вино в склянці, – все залишилось у мене в пам’яті. Я сидів за столом, палив, щоб заспокоїти нерви, шкодував, що так нерозважливо загинув О’Ґілві, й засуджував безглузду поведінку марсіан.
Я був схожий на отого поважного птаха додо із острова Св. Маврикія, що чудово почуває себе у власному гнізді й легковажно ставиться до появи безжалісних зголоднілих матросів.
– Вранці, люба моя, від них залишиться тільки мокре місце!
Я тоді не мав й гадки, що це останній мій обід у звиклій обстановці і що назавтра настануть жахливі дні.
Розділ VIII
Увечері перед суботою
З усього дивного і незвичайного, що сталося ввечері перед суботою, найнезвичайнішою видалась мені цілковита неузгодженість наших суспільних звичаїв із початком цілої низки тих подій, що мали їх змінити.
Якби того вечора накреслили навкруги вокінзького кар’єру коло радіусом миль на п’ять, то я сумніваюся, чи, крім родичів тих, що лежали мертві на вигоні (Стент, кілька велосипедистів та лондонців), знайшлися за межами цього кола люди, настрої яких порушила б поява космічних прибульців. Багато хто чув про циліндр і знічев’я розмовляли про всі ці події, але новина не викликала занадто гучної сенсації.
Отриману тієї ночі телеграму бідолашного Гендерсона сприйняли в Лондоні як вигадку, і вечірня газета зажадала від нього підтвердження, але, не отримавши його, – бо Гендерсон уже був мертвий, – вирішила зовсім не давати спеціального випуску.
Та навіть і всередині згаданого кола більшість населення залишалася байдужою до появи прибульців. Я вже писав, як поставилися до цієї новини кілька чоловіків та жінка, з якими я розмовляв увечері. Всі тихо-мирно обідали та вечеряли, робітники порались у своїх садочках, вкладали спати дітлахів, молодь гуляла вузькими алеями, учні сиділи за книгами.
Може, про це й гомоніли десь на вулиці чи в шинках; та ще який-небудь посильний або очевидець останніх подій викликав метушню, занепокоєння й галас, та більшість жила собі за давнім звичаєм: працювали, їли, пили та спали, ніби в небі не існувало ніякого Марса. Навіть на Вокінзькій станції, в Горселі та Чепгемі не помітно було ніяких змін.
На Вокінзькій вузловій станції аж до пізньої години поїзди прибували й відходили, або їх переводжено було на запасні колії; пасажири виходили з поїздів або чекали прибуття, – все йшло, як завжди. Міський хлопчина,