Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?. Вікторія Горбунова
Читать онлайн книгу.
за якими світу не видно, а ми: «І в кого ти таке ледащо?!»
Що чує та сприймає дитина, коли їй забороняють проявляти те, що вона не в змозі не показувати, ще й демонструють неприйняття, відмовляють у любові? Вона чує, що вона якась недоладна, не така, як треба, не варта цього самого прийняття й любові. Вона не може не відчувати та не показувати своїх емоцій, але прагне бути хорошою для батьків, відповідати їхнім очікуванням. Вона переживає внутрішній конфлікт.
Діти вередують переважно тоді, коли їх охоплюють негативні емоції. Тоді, коли їм сумно, прикро, страшно, коли вони зневірені в собі, коли мають проблеми у навчанні або в спілкуванні з вчителями чи ровесниками, у час, коли переживають нерозділене кохання, переймаються зовнішністю, страждають через неможливість мати щось, що є у інших дітей, коли не впевнені у власних здібностях, коли не вдалося чогось досягти чи комусь сподобатися. Найприкріше те, що батьки відмовляють у любові якраз в ці періоди, у час, коли діти найбільше цієї любові потребують. Неприйнятна для дорослих поведінка в усіх цих випадках є не навмисним проявом вередливої натури, а лише симптомом дитячого болю, зойком про допомогу.
На жаль, замість того, щоб розрадити, обійняти, бути поруч, ми засуджуємо, замість того, щоб прийняти малюка з усім його болем, ми забороняємо перейматися ним, замість того, щоб показати: «Я люблю тебе в радості й горі», ми демонструємо розчарування. Власне, ми лишаємо дитину наодинці з її проблемами, переживаннями та прикрощами. Що далі? Далі діти поводяться ще гірше, бо до переживань, пов’язаних із негараздами, додаються злість та образа, спрямовані на тих, хто мав підтримати, але не зробив цього, – на нас, дорослих.
Цікаво, що заборони на погану поведінку та негативні емоції існують не просто в родинах, а й у культурах у цілому. Із такого, що на поверхні, – це заборона на плач для чоловіків, пов’язана зі стереотипами чоловічої сили та мужності. Маленькі хлопчики, які ллють сльози через биті колінця або скривджені почуття, повсякчас чують: «Як тобі не соромно», «Плачеш як дівчинка», «Розвісив нюні»… Ще одна культурна заборона, характерна, наприклад, для заходу України, – пряма заборона на вередування, неслух дорослих та, загалом, нечемність. Ця заборона не просто живе у висловах та заохоченнях на кшталт «будь слухняним та чемним», «будеш чемним – візьмемо в гості», вона ритуалізована: святий Миколай приносить подарунки лише чемним дітям, нечемним – різочки. Так, львівські ринки та крамнички в переддень свята заповнені різочками – кольоровими, оздобленими, прикрашеними блискітками, але різочками.
Цього року мій п’ятирічний син дуже погано спав проти ночі на Миколая, переймався, що той принесе різочку, навіть плакав, адже він не завжди буває чемним і знає про це. Наші завіряння не допомагали, дитя тривожилося й не могло заснути. Він не вірив у те, що Миколай любить усіх діток і прощає їм дрібні вередульства; не приймав аргументів, що всі діти час від часу вередують, але вони все одно хороші та люблені; навіть коли я зізналася, що теж