Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс
Читать онлайн книгу.
собі, ми тільки позавчора ввечері вперше почули про цю родину, – провадив сторож. – А могли так-таки нічого й не довідатися, якби не одна їх сусідка: вона сама від себе звернулася до Парафіальної Ради з проханням надіслати до них лікаря – там у них жінка одна тяжко занедужала. Лікар вийшов саме обідати, а його учень (дуже моторний хлопчина) надіслав їй якихось ліків у пляшечці з-під масти для чобіт.
– Ось що значить швидка допомога, – зауважив трунар.
– Що швидка, то швидка, але знаєте: по правді роби, по правді тобі й очі вилізуть, – провадив сторож. – Що б ви думали, яка дяка від цих безсоромних людей? Чоловік відсилає назад ліки й переказує, що ліки, мовляв, не допоможуть недузі його жінки й вона їх не питиме! Добрі, сильні, цілющі ліки; ще тиждень тому вони допомогли двом ірландським робітникам та одному вугляреві; і, вважайте, ліки дають за спасибі та ще й з пляшечкою, а він, диви, який великий пан, – гидує ними!
Ганебність цього вчинку повстала з новою силою перед Бемблем, він з серцем стукнув ціпком по прилавку і спалахнув як жар.
– О, – скрикнув трунар, – я ніколи не думав…
– Ніколи не думали, сер, – не вгавав сторож, – та ніколи ніхто до такого не додумався б. А тепер, маєте, вона собі померла, а ми мусимо її ховати. Що пак я хотів… ага. Наказано ховати негайно. Що швидше, то краще позбутися цього добра. – З цими словами обурений парафіальний урядовець насунув на лоба свого трикутного капелюха, не помічаючи, що вдягає його задом наперед, і виплив з майстерні.
– Вони були такі сердиті, що навіть забули спитати за тебе, – промовив містер Соуерберрі, дивлячись услід сторожеві, що великими кроками подався геть.
– Так, сер, – одказав Олівер, що протягом короткої візити дорогого гостя старанно намагався не навертатися йому на очі (від самої згадки про нього ніжний голос Олівера проймали дрижаки).
Проте цього разу він даремно так уникав його погляду; на ретельного урядовця пророкуваня пана в білому жилеті справило дуже сильне враження, і тому він вважав, що, поки Олівер у трунаря лише «на розглядинах», поки всіх формальностей з семирічним контрактом ще не переведено і загроза, що він знову опиниться на шиї парафії, ще не зникла, безпечніше про нього взагалі не згадувати.
– Гаразд, – сказав містер Соуерберрі, беручи капелюха. – Що швидше позбудемось цієї тяганини, то краще. Ти, Ною, гляди майстерні, а ти, Олівере, бери картуза й ходи за мною.
Олівер слухняно надяг шапку й пішов за хазяїном.
Вони пішли найубогішими, найгустіше заселеними вулицями міста та незабаром звернули у бічний заулок, іще брудніший за інші, й почали шукати зазначеного будинку. Будинки тут були великі й високі, але такі облуплені, неохайні й старі, що в них очевидячки жили люди найубогіших верств, про це свідчили також їх мешканці, що часом визирали то з одного, то з другого вікна, а то й з підворітниць. У багатьох будинках були внизу порожні крамниці, тепер позабивані й позамикані, а люди купчилися, очевидячки, лише в горішніх поверхах. Деякі будинки загрожували ось-ось завалитися від спорохнілості та руїн і засипати