Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька
Читать онлайн книгу.
Терезо! – обхопивши живіт руками, Анна вперлася п’ятками в підлогу і спробувала дихати рівніше. – Терезо, я вже не можу терпіти! Ох! Терезо…
Анна перечекала хвилю болю і важко перевела подих. Та що ж воно за нещастя таке? Чого ж воно так тисне там внизу? Дитя сунеться занадто швидко. Ще народиться зараз.
– Та дідько вас всіх візьми! Терезо, Зоню! Йдіть сюди! Воно народжується!
Анна відкинула спідниці вгору і почала налякано обмацувати живіт руками. Твердий, як камінь. Дитя таки виходить.
– Терезо! Терезо… – з жахом дивлячись на те, як під її долонею дедалі дужче напружується живіт, Анна раптом закричала від нового ще гострішого нападу болю. – Терезо, я… вже… не можу… Терезо!
Відчинені двері на мить заховали від Анни тих, хто заходив, але майже відразу вона побачила над собою схилені обличчя Терези та повитухи і полегшено зітхнула.
– Ну, нарешті, я вже подумала, що… – вона спробувала ще щось сказати, проте не встигла. На неї накотилася потужна хвиля болю, і Анна остаточно втратила орієнтацію в просторі та подіях. Тепер не лише голосно стогнала, але й цілком ясно відчувала, що дитина справді ось-ось народиться.
Тереза злякано присіла біля Анни на підлогу.
– Що ж ти робиш? Зачекай. Я повитуху зустрічала на подвір’ї. Нащо ти взагалі встала з ліжка? Я ж казала тобі лежати. Тепер на підлозі дитину приймати, чи що?
– Я тут народжуватиму… Не рухайте мене. Боляче… Дуже!
Відчуваючи, як слабшає потуга, Анна в напівзабутті заплющила очі. Яка різниця, де вона народить дитину, на підлозі чи в ліжку? Що Тереза взагалі від неї хоче? Господи, нехай усе це нарешті закінчиться.
Майже нічого не сприймала у зовнішньому світі. Лише відчула, як їй підсунули подушку під плечі, тоді розплющила очі й побачила, як Тереза та повитуха розстеляють довкола неї чисті простирадла та рушники. Ще за хвилину вони допомогли влягтися зручніше, щось почали робити з нею і врешті дали ковтнути якесь зілля. Корилася без жодних роздумів. Все відбувалося ніби у напівсні й немов не з нею.
Коли біль нарешті відступив, Анна розгублено глянула на жінок, які поводилися так спокійно й зосереджено, ніби нічого страшного не діялося. Може, й справді все минеться добре і їй не варто боятися?
Тереза півголосом перемовилася з повитухою, гукнула Зоню та звеліла тій принести до спальні води. Ще поговорила з повитухою, тоді повернулася до Анни.
– Мусиш слухатися і не панікувати. – Вона торкнулася теплою долонею передпліччя невістки. – Я зараз посиджу тут біля тебе. Якщо хочеш, можеш тримати мене за руку.
Тривоги в голосі Терези Анна не вловила і трохи розслабилася. Може, й справді все буде добре. Тільки відчуття дивні. Світ іде обертом, тяжка хвиля накочується на голову, важко дихати, а в вухах дивний дзвін, і ніби темна пелена опускається на очі.
Анна ледь стиснула руку сестри Адама і на декілька хвилин заплющила очі. У якийсь момент її охопила сонливість та апатія. Стало