Після тебе. Джоджо Мойєс
Читать онлайн книгу.
простягла мені аркуш. – Це мамин мобільний. І вона просить твій номер і адресу – на випадок чогось непередбачуваного.
Майнула гадка: як надовго вона надумала лишити Лілі в мене?
О десятій я, виснажена, сказала, що йду спати. Вона ще дивилася телевізор, сидячи по-турецькому на дивані та спілкуючись із кимось на своєму ноутбуці.
– Не сиди довго, добре? – У моєму виконанні це прозвучало якось фальшиво, наче хтось удає дорослого.
Лілі не відводила очей від телевізора.
– Лілі?
Вона підвела на мене очі, наче щойно помітила, що я взагалі тут.
– О, до речі, я хотіла сказати. Там була я.
– Де там?
– На даху. Коли ти впала. І то я викликала швидку.
Я раптом побачила її обличчя там, у темряві. Ті великі очі та бліду шкіру.
– Що ти взагалі там робила?
– Я знайшла твою адресу. Удома всі просто збожеволіли, і я вирішила дізнатися про тебе трохи більше, перш ніж говорити з тобою. Я прийшла сюди та побачила, що зможу піднятися на дах по пожежній драбині – а в тебе світилося. Я просто чекала, правда. Але коли ти піднялася на дах і почала вештатися по парапету, я раптом подумала, що налякаю тебе, якщо щось скажу.
– Таки налякала.
– Ага. Але я не хотіла. Я взагалі думала, що вбила тебе. – Вона нервово розсміялася.
Ми з хвилину сиділи в тиші.
– Усі думають, що я стрибнула.
Вона глянула на мене.
– Правда?
– Ага.
Якусь мить вона обдумувала це.
– Це через те, що сталося з татом?
– Так.
– Ти сумуєш за ним?
– Щодня.
Вона замовкла. Зрештою сказала:
– Коли в тебе наступний вихідний?
– У неділю, а що? – Я поринула кудись у свої думки.
– Може, поїдемо у твоє містечко?
– Ти хочеш поїхати у Стортфолд?
– Я хочу побачити, де він жив.
8
Я не стала казати татові, що ми приїдемо. Я взагалі не могла придумати, як казати такі речі. Ми припаркувалися коло нашого будинку, і я з хвилину думала над тим, як разюче будиночок батьків відрізняється від того, де мешкала вона.
Коли я сказала, що мама обов’язково вмовить нас залишитися на обід, Лілі вирішила купити квітів. Я була запропонувала купили гвоздики на заправці, та вона розлютилася – хоч навіть і не знала людину, якій хотіла купити квіти. Мені довелося везти її в супермаркет на іншому кінці міста, де вона обрала величезний букет фрезій, півоній та жовтцю. Заплатила за нього, звісно ж, я.
– Посидь тут хвилинку, – сказала я, вилазячи з машини. – Я їх попереджу, перш ніж ти зайдеш.
– Але…
– Просто роби, як я кажу. Їм потрібно трохи часу підготуватися.
Я пройшла стежкою через маленький сад та постукала у двері. Чути було, як у вітальні працює телевізор. Я уявила, як на дивані сидить дідусь, дивиться перегони та беззвучно ворушить губами в такт тупоту копит. Я згадала ті місяці, що я не приїздила сюди, бо думала,