Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
намагаючись заспокоїти тремтіння рук і губ.
– То не страх… – прошепотів, уникаючи погляду чародійки. – Я не боюся, я переймаюся! За неї. Бачив я уві сні…
– Я також бачила, – стиснула губи Трісс. – Снився нам той самий сон, тобі, мені й Неннеке. Але ні слова про те.
– Кров на її обличчі… Стільки крові…
– Мовчи, я ж просила. Неннеке йде.
Архіжриця підійшла до них. Обличчя в неї було зморене. На німе запитання Трісс відповіла заперечувальним рухом голови. Зауваживши, що Ярре відкриває рота, заговорила першою.
– На жаль, ні. Коли Дике Полювання пролітало над храмом, прокинулися майже всі, але видінь не мала жодна. Навіть таких туманних, як наше. Іди спати, хлопче, нічого тут тобі робити. Дівчата, прошу до дорміторія!
Обіруч потерла обличчя й очі.
– Ех… Еквінокція! Холерна ніч… Іди лягай, Трісс. Нічого не можемо зробити.
– Це безсилля, – стиснула кулаки чародійка, – доводить мене до сказу. Тільки подумавши, що вона там десь страждає і стікає кров’ю, що погрожує їй… Зараза, якби я знала, що робити!
Неннеке, архіжриця храму Мелітеле, обернулася.
– А пробувала ти молитися?
На Півдні, ген за горами Амелл, в Еббінґу, у землях, що звалися Переплутом, на розлогих трясовинах, перетятих річками Вельдою, Летою й Аретою, у місці, віддаленому від міста Елландер і храму Мелітеле на вісімсот миль польоту ворона, кошмарний сон раптом розбудив під ранок старого пустельника Висоготу. Прокинувшись, Висогота ніяк не міг пригадати змісту сну, але дивний неспокій заснути йому вже не дозволив.
– Холодно, холодно, холодно, бррр, – говорив сам із собою Висогота, йдучи стежкою серед очерету. – Холодно, холодно, брррр. Наступна пастка була порожньою. Жодної ондатри. Винятково невдалі лови. Висогота вичистив пастку від шламу й ряски, бурмочучи прокльони й хлюпаючи замерзлим носом.
– Холодно, бррр, ху-ха, – говорив він, ідучи до краю трясовини. – А це ж іще вересень! Ще ж тільки чотири дні після Еквінокції! Ха, таких холодів наприкінці вересня не пам’ятаю, скільки живу. А живу я вже чимало!
Наступна – передостання – пастка також була порожньою.
Висоготі не хотілося навіть лаятися.
– Скоріше за все, – бурчав, ідучи, – клімат із року в рік холоднішає. А тепер, здається, ефект похолодання наступатиме лавиноподібно. Ха, ельфи передбачали це вже давно, але хто б вірив передбаченням ельфів?
Над головою старця знову зафуркотіли крильця, замигтіли сірі, несамовито швидкі абриси. Туман над мочарами знову роздзвонився дикими, уривчастими трелями дрімлюг, швидким тріпотінням крилець. Висогота не звертав на птахів уваги. Забобонним він не був, а дрімлюг завжди було повно на трясовиннях, а вже на світанку літали вони так густо, що аж страх брав, що голову заціплять. Ну, може, не завжди було їх, як нині, може, не завжди кричали вони так шалено… Але що ж, останніми часами природа викидала дивні колінця, курйози поганяли курйозів,