Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
широко бризнуло й розлилося по столу, кілька перекинутих кухлів упало на підлогу. Слухачі витирали щоки й брови, але жоден не зронив ані слова скарги чи нагани. Оповістка то оповістка. Має свої закони.
– Зрозуміла відьма, із ким має справу. – Рибачка відпила чималий ковток і озирнулася з викликом. – Що із бабами зі Скелліге не можна балаболити! Сказала, що піддається нам з доброї волі, й обіцяла заклять і уроків не кидати. І ім’я своє назвала: Йеннефер з Венґерберга.
Слухачі завмерли. Від подій на острові Танедд минуло ледве два місяці, пам’ятали вони імена підкуплених Нільфгардом зрадників. Ім’я славної Йеннефер – також.
– Завезли ми її, – продовжувала остров’янка, – на Ард Скелліг, до Каер Трольде, до ярла Краха ан Крайта. Більше я її вже не бачила. Ярл у поході був, говорили, що, коли повернувся, спершу прийняв магічку суворо, а пізніше ставився ласкаво й ґречно. Гммм… А я тільки чекала, який то мені чаклунка сюрприз приготує за то, що я її веслом натовкла. Думала я, що мене перед ярлом ославить. Але ні. Слова вона не зронила, не поскаржилася, я про те знаю. Чесна баба. Пізніше, як вона забила себе, мені її навіть шкода було…
– Йеннефер мертва? – крикнула Трісс, із переляку забувши про своє інкогніто й таємність місії. – Йеннефер з Венґерберга мертва?
– Ага, мертва. – Рибачка допила пиво. – Мертва, як ота макрель. Забила себе власними чарами, фокусами магічними вошкаючись. Зовсім недавно те сталося, в останній день серпня, перед самим новим місяцем. Але то вже цілком інша історія…
– Любистку! Не спи у сідлі!
– Я не сплю. Я творчо мислю!
Тож їхали ми, милий читачу, лісами Заріччя, прямуючи на схід, до Каед Ду, шукаючи друїдів, які мали нам допомогти знайти Цірі. Як воно з тим було, я вже розповів. Утім, спершу, згідно із історичною правдою, запишу дещо про нашу дружину – про окремих її членів. Вампір Регіс мав понад чотириста років. Якщо не брехав, означало це, що був найстаршим серед нас. Вочевидь, могла це бути звичайна побрехенька, хто б таке зміг перевірити? Втім, я волів думати, що вампір наш був правдомовним, бо ж декларував він також, що повністю і беззаперечно відкинув ссання з людей крові, – і дякуючи тій декларації якось спокійніше засинали ми на нічних біваках. Зауважив я, що спочатку Мільва й Кагір звикли після пробудження з ляком і квапливістю обмацувати шиї – але скоро перестали те робити. Вампір Регіс був – чи здавався – вампіром абсолютно гоноровим. Якщо говорив, що ссати не стане, то й не ссав. Утім, мав він вади, причому ті, що не випливали з його вампірської природи. Регіс був інтелектуалом – і любив те демонструвати. Мав нервуючу звичку виголошувати твердження й істини тоном і з міною пророка, на що ми швидко перестали реагувати, бо проголошені твердження були або реальними істинами, або як істини звучали, або ж перевірити їх було неможливо, що те на те й виходило. Але воістину нестерпною була манера Регіса відповідати на запитання ще до того, як той, хто питає, встигав своє запитання закінчити, – ба, навіть