Десять гріхів. Андрій Криштальський
Читать онлайн книгу.
вони вже зовсім подуріли, беруть по два-три кілограми, ніби з голодного краю вирвалися.
На кухні, втім, відчувалась якась напружена атмосфера. Виймаючи продукти, поглянула на свого чоловіка.
– А ти чого такий?
Макс мовчав, обіпершись на одвірок. Мав похмурий вигляд. Марина ще раз поглянула на нього й мимоволі здригнулася: цей сповнений злоби погляд не віщував нічого доброго.
– Ти чого такий, Максе? – перепитала знічено Марина. – Може, стара щось тобі лихе бовкнула? Якщо так, то не звертай уваги, вона й мене не шкодує, верзе різні дурниці. Хай собі говорить. Мати вже зовсім з розуму виживає.
Максим уперто мовчав, лише обличчя його забагряніло від припливу крові. Голосно сопучи, незграбно перевалився з ноги на ногу й знову завмер біля дверей.
– Ну що знову сталося, га? Максиме, ти можеш мені сказати?
– А ось що!
Чолов’яга нарешті відділився від дверей. Потужний ляпас відкинув Марину до газової плити. Підлогою із брязкотом покотилася накривка від пательні.
– Ось що трапилося! – гаркнув Максим і вліпив дружині ще одного ляпаса.
– Дурний! Ти що, знову напився?! – верескнула та.
– Я тобі зараз дам «дурний». Зараз дам тобі «напився»!
Максим ухопив жінку за волосся й поволік до кімнати.
– Стукати надумала? Доноси на мене писати?! Задушу, розчавлю, як жабу!!! – ревів над безпомічною Мариною. Та почала пручатися, несамовито намагаючись вирватися з його чіпких рук.
– Я? Стукати на тебе? Що ти мелеш?
– З ким зв’язуєшся, га?! Ти думаєш, з ким зв’язуєшся? То страшні люди! – все ще добирався до її горлянки своїми чіпкими пальцями Макс. – Задушу, зміюко ти підколодна, і рука не дриґне.
– П’янь нещасна! Мишіґін! – пронизливо крикнула Марина, крутнулася, і щосили вдарила шаленця коліном у пах. Той, вирячивши від болю очі, відпустив свої руки. – Сволота! Заявлю на тебе в міліцію! – крикнула і, притьмом зірвавшись на ноги, метнулася назад на кухню.
– Що-о-о? Тобі мало попереднього доносу? Уб’ю-ю-ю!
Макс, отямившись від шоку, звівся на ноги й, хитаючись, подався слідом.
Опинившись на кухні, він здригнувся: Марина стояла, притиснувшись до газової плити спиною, в руках у неї виблискував кухонний ніж. На жінку страшно було дивитися – в її очах так само холодно відсвічувала якась майже звіряча відчайдушна рішучість:
– Ану спробуй підійди!
– Ага-а, відьмине зілля, то ти за ножа хапаєшся? Думаєш, боюся тебе? – заговорив Макс, але все-таки зупинився в дверях. – Ти вже – як твоя мамуня. Хижаки-и. Я завжди чув, що в цій хаті пахне кров’ю. Хочеш з мене її пустити, га? Хочеш? Ану, давай.
– Не підходь! Не підходь! Я вдарю!
– …І це за те все добре, що я для вас зробив, – із докором кинув Максим, але все-таки зупинився на півдорозі до Марини.
– Ти – п’яна скотина, Максе. Я ніколи з тобою нічого доброго не знала й не бачила. І моя мама теж! За що ти мене б’єш, га? За що?
– А ти нібито не знаєш? – єхидно мовив той і знову рвонувся