Душа окаянна. Дарина Гнатко

Читать онлайн книгу.

Душа окаянна - Дарина Гнатко


Скачать книгу
пісень його тих, навпаки, тривогою, мов імлою, серце криється.

      Господарем, владним та холоднуватим, увійшов отець Сава до світлиці свого будинку, куценькими звиклими рухами перехрестився на ікони з потемнілими суворими ликами в червоному кутку і всміхнувся знайомою скупою усмішкою.

      – Ну, що заклякли? Ходіть під благословіння!

      Васса перша, яко старша, схилила покірно голову під ієрейське благословіння чоловіка, човником склавши долоні.

      – Чи добре ж із’їздив, батечку?

      Отець Сава знов усміхнувся, поблагословив її та вдоволеним голосом загудів:

      – Ой, і не питайся, матінко. Ще таких вдалих відвідин Владики в мене не було. Пишайся, матінко, твого дому торкнулася велика благодать Божа. Аз, многогрішний, – зарокотів отець Сава, гордовито поблискуючи чорним недобрим оком, – ієрей, слуга Господній, сподобився честі бути нагородженим коштовним золотим хрестом і… – Батько поважно змовк, обвів поглядом лице кожної з жінок, і на мить, коли поглянув на Марту, в очах його промайнула тінь темного невдоволення, – і грамотою, – провадив далі, – згідно з якою я тепер протоієрей та благочинний Диканьки.

      Васса радісно сплеснула руками.

      – Батечку…

      Красногляд добродушно шикнув.

      – Цить, матінко, і радій з того, що першою дістала благословіння від протоієрея, та ще й благочинного. А стривай-но, я тобі ще щось покажу. – Обережними, повільними рухами розстібнув він свою шубу, зняв її, кинувши разом із шапкою в руки догідливо застиглого поряд служки й, залишившись у чорній, шовком гаптованій на горловині дружининими руками, рясі, поліз до кишені, з якої витягнув білу вишиту хустинку. Немов найбільшу коштовність простягнув він її до Васси однією рукою, а другою розгорнув обережно, і Васса з Явдохою зачудовано ахнули, побачивши на білій тканині хустки сяючий золотий хрест, щедро цяцькований червоним та синім самоцвітом. Марта ж холодно зиркнула на батьківську нагороду від архієрея та відвернулась.

      Отець Сава поцілував благоговійно хрест.

      – Дякувати Господові, зацінував таки Владика мою багаторічну працю та вірність святій матінці церкві, не оминув милістю. – Отець Сава поманив до себе Явдоху. – Ну, майбутня матінко, ходи-но сюди.

      Явдоха, невеличка на зріст, миловида молодиця з темним волоссям та покірливими темними очима, негнівливе, лагідне створіння, яке починало дрижати, щойно господар гаркав могутнім голосом, несміливо наблизилась. Важка за першою дитиною, вона, бувало, й непритомніла від страху перед свекром, але не послухатись його… О, таке навіть не спадало їй на гадку. Донька звичайного сільського дячка, одна з вісьмох його дітей, вихована в простоті та невибагливості бідної багатодітної родини, вона за велике щастя вважала заміжжя своє з Панасом, сином хоча й не надто заможного, але й не бідного ієрея Сави Красногляда, і свекруху, мов матінку рідну, до серця впустила. Та ось свекор, такий не схожий на батечка, тихого та благоговійного


Скачать книгу