Реквієм по мрії. Г’юберт Селбі-молодший
Читать онлайн книгу.
ми зберемо на фунт чистого? Чорд, пацан. Та аж бігом. Як почнем, як зберемо кілько сотень на порцайку, і тоді вже попремо далі. До Різдва ми вже будем сидіть у кріслах, рахувать грошики й патякать про дурне. Веселого Різдва, пацан. Цигарка Гаррі обпалила йому пальці, трясця, і він кинув її на землю, от паскудство.
Сара привела в ломбард двійко сусідських хлопчаків. Містер Рабіновіц вичовгав з-за прилавка, доброго фечора, місіс Ґолдфарб. Доброго вечора, містере Рабіновіц, хоч я й не певна, що він добрий. А ви? Е, він приплющив очі, смикнув плечима й нахилив голову, що я можу сказати? Я цілий день сиджу сам-один у крамниці, а моя жінка міт наша дочка Ракель десь пішли купуфати щось для маленького Іззі й ще не фернули. На обід у мене буф холодний язик без житньої скибки… Я домазаф трохи гірчиці та хріну, але без житньої скибки, ой… він знизав плечима і знову оглянув її, а на фечерю, мабуть, їстиму холодний суп, якщо жінка не пофернеться, але ж фи хочте забрати сфій телефізор? А скільки зараз рочків маленькому Іззі? Ох, він такий гарненький, так би й повідкушувала його пухкенькі ніжки. Так, якщо ви не проти. Я привела цих славних парубків, щоб вони допхали його до мене додому, – такі славні хлопчики, допомагають бідній самотній матері – хвала Богові, що він забрав його з підставкою, так набагато легше його повернути. У мене зараз тільки три долари, але наступного тижня… То забирайте, забирайте його, він знову знизав плечима й нахилив голову, і сподіфаймося, що фін не фізьме його знофу раніше, ніж фи заплатите за цей раз, щоб не як тоді, пам’ятаєте, коли фін таки фкрав його тричі за місяць, і фи ще дофго не могли його фиплатити? На тому тижні, у фіфторок, Іззі фже буде пофний рочок. О-о-о, глибоко і довго протягла Сара, здається, що Ракель ще вчора гралася ляльками, а нині… Сара простягнула три долари, що перед тим акуратно склала й сховала в блузці, містерові Рабіновіцу, а той почовгав за прилавок і поклав гроші в касу, акуратно записавши транзакцію в маленькій книжечці з написом «ТВ САРИ ҐОЛДФАРБ» на обгортці. Нескінченні сторінки в цій книжечці мали записи й дати за минулі кілька років, що фіксували випадки, коли Гаррі отримував гроші за телевізор, а його мати викупляла його назад. Двійко хлопчаків поштовхали підставку з телевізором на вулицю. Місіс Ґолдфарб, а дозфолите фас дещо спитати, фи не сприймете це дуже особисто? Сара знизала плечима, скільки років ми знаємо одне одного? Він покивав головою вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз, та хто ж рахує? Чого би фам не заяфити уже ф поліцію, щоб фони, може, таки погофорили з Гаррі, та фін би й не краф більше телефізора, а може, фони б забрали його куди на кілька місяціф, щоби фін міг подумати, а як пофернеться, то стаф би хорошим хлопцем, піклуфафся би про фас і не тягаф би телефізор раз за разом? О-о-о, ще одне глибоке і довге зітхання, містере Рабіновіц, я би не змогла, вона палко притисла руки до грудей, Гарольд же мій єдиний синочок і єдина рідня. Він – усе, що я маю. Усі решта вже повмирали. Залишились тільки я та Гаррі… мій синок, мій бубала.[3] І хтозна, скільки часу мені
Бубала (пох. з ідишу) – слово, що виражає прихильність і ніжність, часто – до дітей та онуків.