Замкнене коло. Світлана Талан

Читать онлайн книгу.

Замкнене коло - Світлана Талан


Скачать книгу
Марічка казала, що ти поїхала на базу ще з ранку та більше не поверталася.

      – Я не була на базі.

      – Я думав, що поміж нами немає таємниць.

      – Якщо я скажу правду – ти мені не повіриш.

      – Принаймні я буду намагатися тебе зрозуміти, – мовив Андрій і взяв у свої долоні руку Мирослави. Вона була прохолодною та здавалася такою слабкою.

      – Сьогодні в метро я бачила… Ти не повіриш, я бачила… – у Мирослави ніяк не повертався язик сказати, кого вона бачила.

      – Привид?

      – Майже. Свою бабусю.

      Андрій помітив нездоровий блиск ув очах жінки.

      – Люба, ти ж знаєш, що вигадуєш нісенітниці, – якомога спокійніше заговорив він, погладжуючи руку дружини.

      Зараз Мирослава була майже впевнена, що бачила саме свою бабусю, а не схожу на неї чужу стареньку.

      – Я ж казала, що ти мені не повіриш, – Мирослава невдоволено звільнила руку. – Я розумію, що в це повірити важко, але ж я її бачила на власні очі!

      – Ти бачила її так, як бачиш зараз мене?

      – Ні, я бачила її здалеку.

      – Ти добре розгледіла її обличчя?

      – Я його зовсім не бачила, – зітхнула Мирослава.

      – Тож, виходить, була інша жінка. Чи не так? Ти виснажилася на роботі, весь час думаєш про несплачений кредит, живеш у напрузі, чекаючи перевірок. Тобі треба зупинитися на якійсь час, попити заспокійливе та снодійне. Ти ж досі бачиш ті сни?

      – Так.

      – Хочеш, сходимо завтра до лікаря вдвох?

      – Я не хочу знову потрапити до божевільні.

      – Можна лікуватись амбулаторно. То як?

      – Я подумаю. Ти маєш рацію. Бабуся померла, а в мене розхиталися нерви. Добраніч, любий. Дякую за все. А тепер залиш мене, я дуже стомилась і хочу спати.

      Андрій запропонував разом повечеряти, але Мирослава відмовилася. У неї не було сили дійти до кухні. До того ж вона хотіла ще раз прокрутити в пам’яті все, що відбулося цього дня. Їй треба проаналізувати ще раз усі події та зробити висновки. Вже засинаючи, Мирослава згадала, що так і не потелефонувала Оксані.

      6

      Слова Андрія майже стовідсотково повторила Оксана, коли Мирослава розповіла про свою пригоду.

      – Ось не хочеш прислухатися до моєї поради, – дорікнула Мирославі подруга. – Поїдьмо до твого села. Ти побачиш усе своїми очима та заспокоїшся. Бо так у тебе незабаром дах зірве.

      – Ти ж знаєш, що я не можу, – зітхнула Мирослава. – Розумію, що ти маєш рацію, але я ще морально не готова до поїздки.

      – Я буду з тобою поруч. Попрошу свого бой-френда відвезти нас туди на автівці. Тож у будь-яку хвилину ми зможемо повернутися назад, – вмовляла Оксана.

      – Дякую тобі. Тільки-но я буду готова, одразу ж поїдемо, – погодилася Мирослава.

      Кілька днів Мирослава нікуди не ходила, опріч крамниці. Зараз вона заспокоїлась і зробила висновок, що поводилася по-дурному. Звичайно ж, то була зовсім чужа жінка. Хіба не так одягаються тисячі сільських жінок поважного віку? Усі вони носять біленькі совдепівські


Скачать книгу