Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта. Ірвін Ялом
Читать онлайн книгу.
інформація, яку я міг витримати (і вся, що мені потрібна, як я думав). У мене є тільки один туманний спогад про решту сеансу. Я пам’ятаю, Метью заохочував Тельму спитати ще щось. Це було так, наче він також відчував, що вона зможе звільнитися, тільки коли буде знати більше, коли її фантазії не зможуть витримати промінь правди. І я також гадаю, він усвідомлював, що тільки через звільнення Тельми він сам зможе звільнитися. Пам’ятаю, що Тельма і я – обоє ставили багато запитань і він давав повну відповідь на кожне з них. Дружина залишила його чотири роки тому. Вони все більшою мірою розходилися в поглядах на релігію, і вона так і не змогла прийняти те, що останнім часом він підтримував фундаменталістську християнську течію.
Ні, він не гей. І ніколи не був, хоча Тельма часто запитувала його про це. Лише одного разу його усмішка зникла, а в голосі з’явилися нотки роздратування («Я вкотре повторюю, Тельмо, що нормальні люди теж живуть у Гайті».)
Ні, у нього ніколи не було близьких стосунків з іншими пацієнтами. Насправді, в результаті його психозу і того, що трапилося з Тельмою, кілька років тому він усвідомив, що його психологічні проблеми створюють неподоланні бар’єри для його роботи, і припинив психотерапевтичну практику. Але, відданий ідеї служити людям, він кілька років займався психологічними тестуваннями, потім працював у лабораторії клінічного моніторингу, а нещодавно став адміністратором у Християнській організації з охорони здоров’я.
Я замислився про рішення Метью щодо його кар’єри, мені стало цікаво, чи доріс він до моменту, коли має повернутися до професії психотерапевта – можливо, зараз він міг би стати гарним лікарем, – аж коли побачив, що час наш майже вичерпався.
Я поцікавився, чи ми нічого не забули. Попросив Тельму зазирнути в майбутнє і уявити, як вона буде почуватися за кілька годин. Чи залишилися в неї запитання, на які вона не почула відповіді?
На мій подив, вона почала так сильно схлипувати, що в неї перехоплювало подих. Сльози текли вниз і крапали на її нову синю сукню, аж поки Метью, випередивши мене, передав їй коробку із серветками. Нарешті Тельмі вдалося вгамувати свої сльози, і ми змогли почути, що вона говорить.
– Я не вірю, я просто не можу повірити, що Метью дійсно переживає за мене.
Її слова були звернені не до Метью, не до мене, а кудись повз нас. Я відзначив з певною радістю, що не був єдиним, про кого Тельма говорила в третій особі.
Я намагався допомогти Тельмі виговоритися.
– Чому? Чому ви не вірите йому?
– Він каже це тому, що мусить. Це якраз є та правильна відповідь, яку йому треба сказати. Єдине, що він може сказати.
Метью зробив усе, що від нього залежало, але спілкуватися було важко через постійне схлипування Тельми.
– Я сказав правду. Я думав про тебе щодня всі вісім років. Я хвилююся за тебе. Я дійсно хвилююся за тебе.
– Але твоє хвилювання – що це? Я знаю про твою турботу. Ти піклуєшся про бідних, непокоїшся через комах та рослини, через екологічні