Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн книгу.
козаків Гусаківської волості ухвалили підтримувати боротьбу «проти злого ворога німця» і виступали за «демократично-федеративну республіку» та Всеросійські Установчі збори. Головними завданнями козаків були: захищати «всі справи селян», вести боротьбу зі злочинством, не жалкувати життя заради «справ вільності», а також «захищати самостійність України, її незалежність, маючи на меті прошлі козацькі справи в господарських розпорядках історичних минулих літ: землі, ліса, луги як власність козацтва»[10].
Тобто захищати самостійність і незалежність України означало оберігати власність селян-козаків і таке «розуміння» самостійності не суперечило завданню боротьби за майбутню федеративно-демократичну Російську республіку. Очевидно, що перші вільні козаки не розрізняли понять «автономія» та «самостійність». Серед інших завдань було сприяння поширенню вільного козацтва по всій Україні та просвітня справа[11].
Гусаківський волосний козачий курінь поділявся на сотні на чолі з виборними сотниками та курінним отаманом Н. Смоктієм. Козаки мали можливість самостійно, незалежно від позиції козацького товариства, брати участь у вирішенні загальногромадських справ, відвідувати зібрання, лекції. Селяни, що не належали до козацтва, могли користуватися козацькою бібліотекою, бути присутніми на козацьких нарадах (коли не обговорювалися «воєнно-технічні справи» козацтва)[12].
Звенигородське селянство схвально і навіть із захватом сприймало нову організацію. У травні—червні 1917 р. вільнокозацький рух поширився на інші волості повіту. У цей час роль провідного організатора вільного козацтва на Звенигородщині перебрав на себе член УПСР Семен Гризло.
Під його керівництвом звенигородські вільні козаки почали діяти активніше.
1 червня 1917 р. була ухвалена «Інструкція формування Вільного козацтва по Звенигородському повіті», в якій стверджувалося, що встановлений в Україні демократичний лад дає можливість відмовитися від регулярної збройної сили – тягаря для народу: «захисником демократичного ладу в Україні може бути тільки народна милиція/вільне козацтво/»[13].
Про те, що створюване вільне козацтво не бажало мати жодного стосунку до регулярної армії, свідчать і принципи його формування: виборність керівництва та приймання в козаки виключно тих, хто не підлягав військовому призову. В «Інструкції» наголошувалося, що військовозобов’язані (новобранці) та звільнені з війська тимчасово (на 2–3 місяці) могли рахуватися у вільному козацтві за окремими списками і в разі призову або закінчення відпустки – бути негайно «виписані» зі списків[14].
Никодим Смоктій (ліворуч) і Семен Гризло
С. Гризло разом з двома іншими отаманами прибув на Другий Український військовий з’їзд (5—10 червня), на якому вони звернули на себе увагу колоритним «козацьким» вбранням та «презентували» свою організацію. У вітальному слові отаман А. Шаповал поінформував, що звенигородське козацтво
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). – Ф. 811. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 105зв.
Там само. – Арк. 105зв – 106.
ЦДАВО України. – Ф. 811. – Оп. 1. – Спр. 1.– Арк. 105 – 105зв.
Там само. – Арк. 126.
ЦДАВО України. – Ф. 811. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 126 – 126зв.