Білі зуби. Зеді Сміт
Читать онлайн книгу.
побачити машину Арчі.
– Арша-аде!
Хитроокий худющий молодик з підківкою вусів, одягнутий у чотири відтінки брунатного, вийшов на цей клич з крамниці, витираючи на ходу покривавлені долоні.
– Аршаде! – Мо ледве стримував себе, тикаючи пальцем у напрямку машини. – Хлопчику мій, я тебе хочу спитати тільки одне.
– Так, абба? – промимрив Аршад, переминаючись з ноги на ногу.
– Що це, до біса, таке? Що ця колимага тут робить? О шостій тридцять будуть постачальники. Чуєш! О шостій тридцять під ці двері вивалять п’ятнадцять коров’ячих туш. Мені треба буде їх вивантажити. У мене тут бізнес, ясно?! Сюди привезуть м’ясо. І я не знаю, що я робитиму… – Мо скривив щиру невинну міну, – я ж думав, що тут чітко написано: проїзд не займати!
З цими словами він ткнув пальцем на стару забрьохану дерев’яну вивіску: «ПАРКУВАТИСЯ ЗАБОРОНЕНО В УСІ ДНІ ДЛЯ ВСІХ ЗАСОБІВ ТРАНСПОРТУ».
– Ну, і що ти скажеш?!
– Не знаю, абба.
– Ти мій син, Аршаде, але я не наймав тебе, щоб ти не знав. Це він може не знати, – з цими словами Мо вихилився з вікна і ляснув по шиї Веріна, котрий саме вмостився на поручнях і балансував на них, як канатоходець, – той удар мало не звалив хлопця вниз.
– А тобі я плачу гроші, – продовжував Мо, – щоб ти знав. Щоби ти володів інформацією. Щоб ти витягував на світло всі таємниці незбагненного всесвіту нашого Творця.
– Абба?
– Дізнайся, що то за машина, і щоб за п’ять хвилин її тут не було!
Мо зник у вікні. За якийсь час Аршад повернувся і знову покликав його:
– Абба!
Роздратований Мо вигулькнув у вікні, як зозулька у віконці швейцарського годинника.
– Батьку, він зібрався отруїтися газом.
– Що?!
Аршад знизав плечима:
– Я постукав йому у вікно і сказав, щоби він забирався геть звідси, а він мені сказав, що збирається тут отруїти себе газом і щоб його лишили в спокої, так і сказав.
– Ніхто не має права труїти себе газом на моїй власності. Мо гайнув сходами вниз. – Я не маю відповідної ліцензії.
Вийшовши на вулицю, Мо наблизився до машини Арчі, висмикнув рушник, котрий затуляв нещільно зачинене вікно, і сильним, напористим рухом опустив шибку на п’ять дюймів.
– Ей, містере, чуєте?! У мене нема дозволу, щоби хтось тут влаштовував самогубства. Це кошерне місце, ясно? Якщо ви збираєтеся тут померти, мій друже, то я вам перше влаштую добряче обрізання.
Арчі відірвав голову від керма. І от, за момент до того, як він зміг сфокусувати погляд на спітнілій туші темношкірого прибульця і зрозуміти, що життя знову повернулося, на нього зійшло осяяння. Йому здалося, що оце вперше від часу його народження життя нарешті сказало Арчі Джонсу: «Так!» Не просто так сказало «окей» чи «давай-уже-живи-раз-почав», але отак радісно і зі знаком оклику. Життя справді потребувало Арчі. Воно видерло його з пазурів смерті й повернуло, щоби пригорнути до своїх грудей. Попри те що він був не