Пульт Ґвенді. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
секрети – це проблема, можливо, навіть найбільша з усіх проблем. Вони обтяжують розум і займають простір у світі.
Тоді їй пригадується дуб на задньому подвір’ї, з гойдалкою, зробленою з покришки, яку вона вже майже не використовує: у дванадцять років уже надто доросла для таких дитячих забавок. Під плетивом коріння є нора. Колись дівчинка скручувалась у ній, граючись із друзями в хованки. А зараз вона вже надто велика для неї («Гадаю, ти вимахаєш десь до п’яти футів і десяти-одинадцяти дюймів», – сказав їй містер Ферріс), та для пульта – те, що треба, до того ж брезентова торбина захистить його від дощу. А якщо взагалі поллє, треба буде вийти і врятувати його.
Вона ховає його там, рушає до будинку, тоді згадує про срібний долар. Повертається до дерева і кладе його в торбину з пультом.
Ґвенді думає, що батьки, коли повернуться, помітять, що з нею сталося щось дивне, що вона змінилася, але вони не помічають. Вони, як завжди, закутані у власні клопоти – тато у страховій конторі, мама у касл-рокському філіалі «Форд», де працює секретаркою – і, звісно ж, пропускають по кілька склянок. Завжди це роблять. За вечерею Ґвенді їсть по одній порції всього і миє тарілку, але відмовляється від шматка шоколадного торта, який тато приніс додому з касл-рокської пекарні, що по сусідству з його роботою.
– Боже мій, ти що, захворіла? – питає тато.
Ґвенді усміхається.
– Можливо.
Вона певна, що пролежить без сну допізна, роздумуючи про свою зустріч з містером Феррісом і пульт, схований під дубом на задньому подвір’ї, але цього не стається. Вона думає: «Світло-зелений – Азія, темно-зелений – Африка, жовтий – Австралія…» – і на цьому засинає аж до наступного ранку, коли настає пора з’їсти велику миску вівсянки з фруктами, а тоді ще раз подолати Сходи самогубців.
Коли Ґвенді повертається, м’язи ниють, а в животі бурчить. Вона дістає з-під дерева брезентову торбину, виймає пульт і, використовуючи мізинець, тягне за лівий важіль біля червоної кнопки («Що тільки захочеш», – сказав містер Ферріс, коли вона спитала про неї). Слот відкривається, виїжджає підставка. На ній – шоколадна черепашка, маленька, зате ідеальна, її панцир – дивовижна гравійована пластинка. Вона закидає черепашку до рота. Солодкість буяє. Голод зникає, хоча в обідню пору вона з’їсть увесь сандвіч з болонською ковбасою і сиром, який залишила їй мама, плюс трохи салату з французькою заправкою[12] і вип’є велику склянку молока. Ґвенді зиркає на залишок торта в пластиковому контейнері. Має добрий вигляд, але це лише розумова оцінка. Вона відчула б те саме, дивлячись на кльовий розворот у дві сторінки в коміксі «Доктор Стрендж», але бажання з’їсти його не виникло б, і торт вона також не хоче їсти.
Того пообіддя вона йде кататися на велосипеді зі своєю подругою Олів, і вони проводять решту дня в Олівиній кімнаті, слухаючи платівки й теревенячи про прийдешній навчальний рік. Перспектива ходити до касл-рокської середньої школи сповнює їх водночас трепетом і захопленням.
Удома, поки не повернулись батьки, Ґвенді знову
Соус з оливкової олії, оцту та гірчиці.