Завжди поруч. Михаил Гранд
Читать онлайн книгу.
будинку, крім, власне, його мешканців. На ньому блищав золотом канделябр зі свічками.
– Ну що ж, я радий за тебе! Нехай щастить у навчанні, Йосипе, – сказав хлопець і підморгнув молодшому братові.
– То ти вже маєш їхати? – запитала Ізабелла.
– Я одягнуся за кілька хвилин. Довезу тебе, – запропонував батько.
– Ні, не варто! – відповів хлопець. – Поснідай спокійно, а я вже піду, доки не спізнився.
– Але ти не спізнюєшся. І я не помітила, щоб ти зранку щось їв, – дорікнула йому мати. – Зараз принесу сніданок.
– Я самостійно вивчив одну мелодію. Будь ласка, послухай! – попросив собі і Йосип.
– Гаразд, тільки недовго, – погодився Флоріан.
– Знайди собі місце й сідай, – звеліла вчителька музики.
Вона вимовила це так, наче знаходилася у себе в класі, оточена нетямущими учнями. Схоже, ця жінка занадто часто ставилася зверхньо до оточуючих. Інша манера розмови вже давно стала для неї незвичною.
Флоріан сів поруч з батьком, і ніжки софи під оксамитовим простирадлом, що демонструвало пасторальні сценки, ледь чутно заскрипіли.
Йосип розташувався на круглому стільці перед роялем і став грати Вагнера. Учителька відразу почала задавати йому темп змахами руки. Зненацька рука педагога здригнулася, і Йосип відразу збився. Мелодія перетворилася на какофонію.
– Пальці мають рухатися, наче хвилі, Йосипе! Грай більш плавно! – скомандувала вчителька.
Хлопчик спробував підлаштуватися під нові вказівки, але це остаточно зіпсувало гармонію музики.
– Не можу, – нарешті жалісливо промовив він, припинив грати і зіщулився на стільчику.
– Це чітка, бравурна мелодія, а так у нього пальці заплітаються, – прокоментував Вінсент.
– Не сперечайтеся зі мною! – обурилася вчителька. – Якщо я кажу «плавно», то учень має лише запитувати, наскільки плавно.
Йосип нишком подивився на маму, намагаючись зрозуміти, що йому робити, але жінка лише покачала головою. І зазначила:
– Знаєте, без вас у нього краще виходило…
– Цього не може бути! – ображено вигукнула вчителька.
Вінсент ствердним кивком підтримав дружину.
– Мені здається, вам не слід нам заважати. Це мій урок – і я проведу його, як запланувала, – процідила жінка.
– Вибачите, – вимовив Вінсент, – але на сьогодні досить. Ми подумаємо щодо вашої кандидатури…
Флоріан попрощався з батьками і братом. Сказав, що буде сумувати за ними, зателефонує їм уже з великого міста в чужій країні, і вийшов з дому…
За ніч встигли розквітнути кущі троянд. Ніжні квіти огорнули все навколо запаморочливим ароматом. Пелюстки виблискували крапельками роси, над ними кружляли різнобарвні метелики. У блакитному небі яскраво сяяло сонце, проте на вулиці відчувалася вранішня прохолода. Після вчорашнього дощу земля ще не встигла прогрітися.
Флоріан, посміхаючись, витяг з кишені ключі від автомобіля, припаркованого неподалік,