Внеском у репутацію Гакслі як вбивці релігії можна вважати термін, який він винайшов, – «агностик», що означало того, хто не впевнений в існуванні Бога. Проте він розглядав агностицизм як метод, а не як кредо. Гакслі виступав за наукові аргументи, які спиралися б виключно на докази, а не на будь-який вищий авторитет. Зараз така позиція відома як «раціоналістична». Гакслі заслуговує захоплення через те, що зробив великий крок у цьому правильному напрямку, але велика іронія полягає в тому, що він залишався глибоко релігійним і це впливало на його світогляд. Він називав себе «науковим кальвіністом», і значна частина його міркувань спиралася на похмурі та безрадісні заповіді вчення про первородний гріх. За його словами, якщо сприймати наявність болю у світі як безперечний факт, то ми можемо лише сподіватися на те, що стерпимо цей біль, стиснувши зуби; він називав це філософією «усміхайся і терпи»{25}. Природа не здатна створювати ніякого добра або, за власними словами Гакслі:

      Примат Сатани? Хіба це схоже на агностика? Книжка під назвою «Проповіді мирянина» («Lay Sermons») дозволила Гакслі конкурувати з проповідями з кафедри. Він перейняв такий повчальний тон, що критики називали його самовдоволеним і сповненим пуританських переконань. Релігійні погляди Гакслі, приховані під прагненням до об’єктивної істини, пояснюють, чому він розробив теорію лиску та його похмуру оцінку людської природи. Він розглядав суспільну етику як перемогу над природою, подібну на доглянутий сад. Садівник щодня бореться за те, щоб його парк не здичавів. За словами Гакслі, садівничий процес є протилежним космічному. Природа намагається підірвати зусилля садівника, вторгаючись на його ділянку у вигляді нікчемних бур’янів, слимаків