Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль
Читать онлайн книгу.
контролю та покарання.
І ось тут починається релігія. Подумайте про сюжетну підтримку співчуття: як наприклад, у притчі про доброго самаритянина або про робітників у винограднику, що кидають виклик відчуттю справедливості з відомим висновком: «Отак будуть останні першими, а перші – останніми». Додайте до цього майже скіннерську пристрасть до винагороди та покарання – від дів, яких можна зустріти на небесах, до вогню, що чекає на грішників у пеклі – й експлуатацію нашого бажання «бути вартим похвали», як це називав Адам Сміт. Насправді люди настільки чутливі до громадської думки, що нам достатньо зображення пари очей, приклеєного до стіни, щоб реагувати на це гарною поведінкою. Релігія зрозуміла це давно та використовує образ всевидющого ока, що символізує всезнаючого Бога.
Але навіть доручення релігії такої скромної ролі дехто сприймає як анафему. За останні кілька років ми звикли до різкого атеїзму, який стверджує, що Бог не такий уже й великий (Крістофер Гітченс) або вважає його ілюзією (Річард Докінз). Неоатеїсти називають себе «просвітленими» та натякають, що віряни живуть у темряві. Вони замінили думку святого Павла про те, що безвірні живуть у темряві на протилежність: атеїсти – єдині, хто бачить світло. Закликаючи довіряти науці, вони прагнуть укоренити натуралістичний світогляд в етиці. Я поділяю їхній скептицизм щодо релігійних інститутів і їхніх «приматів» – пап, єпископів, мегапасторів, аятол і рабинів, але що хорошого може вийти з образи багатьох людей, які вважають релігію важливою? І яку альтернативу, по суті, може запропонувати наука? Наука не виголошує промови про сенс життя і тим паче не розповідає про те, як нам жити – це не її справа. Британський філософ Джон Ґрей висловився про це так: «…наука – це не чаклунство. Накопичення знань розширює можливості людей, але воно не скасовує людську природу»{9}. У нас, науковців, добре виходить розбиратися в тому, чому речі навколо нас є такими, якими вони є, або як вони працюють. Я вважаю, що біологія допомагає нам зрозуміти, що визначає мораль. Але відштовхуватися від цього та давати поради морального характеру – це зайве.
Навіть найзапекліші атеїсти не можуть не увібрати в себе основні догми християнства, зростаючи в західному суспільстві. Більш світські північні європейці, культури яких я знаю не з чуток, здебільшого сприймають себе як християн за світоглядом. Усе, чого досягли люди в різних сферах – від архітектури до музики, від мистецтва до науки, – розвивалося в тісному зв’язку з релігією та ніколи окремо від неї. Тому неможливо сказати, який вигляд мала б мораль без релігії – для цього потрібно було б познайомитися з людською культурою, яка не є релігійною зараз і ніколи такою не була. Той факт, що таких культур не існує, має нас зупинити.
Босх зіткнувся з тією самою проблемою – не з атеїзмом (тоді це було неможливо), а з питанням про місце науки в суспільстві. Маленькі постаті
John Gray (2011), p. 235.