Чужий. Алан Фостер
Читать онлайн книгу.
озирнувся навколо. Судячи з його міміки, він досі був у гіперсні.
– Почуваюся так, ніби я помер.
Він спостерігав за Кейном. Старший помічник досі позіхав, напівпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправді обожнював гіперсон і міг би провести все життя як хворий нарколепсією, якщо б йому це запропонували.
Паркер, не здогадуючись про хід думок наукового співробітника, подивився на Еша й задоволено зауважив:
– Ти й виглядаєш так, наче помер.
При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядає не краще. Гіперсон виснажував не лише м’язи, а й шкіру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарешті сів у ній.
– Із поверненням, – підморгнув Кейн.
– Не сказав би, судячи з того, скільки ти прокидався.
Кейн виглядав ображено:
– Підла брехня, Паркере. Просто я повільніший за інших, от і все.
– Ага, – технік не наполягав на своєму. Тепер він повернувся до капітана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, і запитав: – Чи не обговорити нам перед посадкою в док питання про розподіл винагороди?
Бретт при цих словах дещо пожвавішав, вперше після пробудження.
– Еге ж.
Паркер продовжив, одягаючи черевики.
– Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуємо на повну частку за успішне виконання завдання. Плюс зарплатня та відсотки.
«Добре, хоч глибокий сон не відобразився на вдачі інженерів, – втомлено подумав Даллас. – Не встигли прийти до тями, а вже із претензіями». Уголос же сказав:
– Ви двоє отримаєте частку згідно з вашим договором, не більше й не менше, а як і всі.
– Ми отримаємо найменшу частку, – м’яко заперечив Бретт. Для нього це була ціла промова, але на капітана вона не справила жодного враження: у того не було часу на дрібниці або напівсерйозний обмін дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повністю прикув його увагу, і його думки рухалися зовсім в іншому напрямі. Тим не менше, він відповів:
– Кожен заслуговує на більше, аніж ви. Якщо хочете, подайте скаргу до бухгалтерії Компанії. Тепер спускайтесь униз.
– Скаргу Компанії, – сумно пробурмотів Паркер, спостерігаючи за тим, як Бретт виліз із «труни» і почав протирати ноги. – Те ж саме, що скаржитися Богу.
– Саме так, – Бретт перевіряв слабкий сигнал обслуговування на своїй морозильній камері. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рідині, він вже був весь у роботі. Бретт був із тих людей, які могли декілька днів ходити зі зламаною ногою, але не могли пройти повз несправність туалету.
Даллас пішов у відділення, де знаходився центральний комп’ютер, кинувши через плече:
– Гей, баламути, краще дістаньте хто-небудь кота.
Ріплі витягла так само ще напівживого рижого кота з однієї з морозильних камер. У неї був ображений вигляд.
– Не можна так байдуже ставитись до нього, – вона співчутливо попестила мокру тварину. – Це не якийсь там прилад. Джонс – член екіпажу, як і всі ми.
– Навіть кращий за декого, – погодився Даллас, спостерігаючи за тим,