Альберт полишив Німеччину, де його не надто любили, однак і в Італії юнака зустріли з сумними новинами. Збанкрутувала маленька фабрика з виробництва й ремонту електротехнічних приладів, яку відкрили в Мілані його батько і дядько. Тому просто на вокзалі, під час довгоочікуваної зустрічі, тато попросив юного Ейнштейна не зволікати з освітою. Він мав стати фахівцем, почати заробляти самостійно й допомогти рідним подолати скруту.

      Альберт був готовий допомагати чим міг, та, на лихо, він кепсько знав італійську. Юнак вирішив продовжити навчання у Швейцарії. Принаймні там усі чудово знають німецьку, тож не доведеться гаяти час на вивчення чужої мови (Берті вистачило й першого разу).

      Альберт обрав знаменитий Цюріхський політехнікум[4]. Це було вище технічне училище, в стінах якого за всю його історію навчалися або викладали (подумати лишень!) аж 22 майбутні лауреати Нобелівської премії! Як і більшості, Ейнштейнові довелося складати вступні іспити. Атестат у Німеччині він так і не отримав, тому не міг стати студентом прямим зарахуванням на один із факультетів.

      «Я був свавільним, хоч і зовсім непримітним юнаком, самоучкою, що нахапався (з великими прогалинами) певних знань… Зі спрагою до глибших знань, але з недостатніми здібностями до засвоєння, і до того ж володіючи не надто доброю пам’яттю, я прагнув далі вчитися. З почуттям відвертої невпевненості у своїх силах я йшов на вступні іспити…» – так згодом Ейнштейн описав власні враження від іспитів у політехнікумі. Їх він провалив. Підвели слабкі знання мов і ботаніки.

      Однак усе виявилося не так вже й кепсько, як видавалося на перший погляд. Річ у тому, що під час одного з екзаменаційних завдань Берті знайшов блискуче й абсолютно незвичайне рішення! Рішення, яке змусило професорів звернути увагу на Альберта. Директор навчального закладу особисто прийшов поговорити з талановитим абітурієнтом. Саме від нього Ейнштейн отримав мудру пораду вступити до будь-якої швейцарської школи, щоб нарешті здобути атестат і наступного року без проблем вступити до училища.

      Ейнштейн дослухався до цієї поради й подався до невеличкого мальовничого містечка Арау, що на півночі Швейцарії. Там він записався до місцевої школи, де навчалися переважно такі само бідняки, як і сам Альберт. Майбутньому прославленому генію довелося жити в будинку одного зі своїх викладачів – той вважав за свій обов’язок допомагати бідним, але здібним учням. Зате ніхто тут не змушував Альберта безтямно зазубрювати підручники, а вільного часу вистачало на активне вивчення фізики. Увагу Берті привернули роботи Джеймса Максвела[5] про електрику і теорії полів. Вважається, що саме в цей час, в Арау, Ейнштейн став на шлях до дивовижних відкриттів майбутнього, саме тоді було покладено початок його блискучій