Уявіть, що ви граєте в бейсбол. Хтось кидає у вашому напрямку м’яч, ви тягнетесь і ловите його. Найімовірніше, ви сприйняли б це як дві події: спершу ви м’яч побачили, а потім зловили. Проте якби ваш мозок справді реагував би таким чином, бейсбол просто не міг би існувати як спорт. У звичайній грі ваш мозок має приблизно півсекунди, аби приготуватися зловити м’яч. Цього недостатньо для обробки зорових сигналів, обчислення місця приземлення м’яча, прийняття рішення рухатися, координації всіх м’язових рухів та посилання рухових команд для переходу в положення для ловіння.

      Передбачення ж робить цю гру можливою. Ваш мозок запускає передбачення задовго до того, як ви усвідомлюєте, що бачите м’яч, точнісінько так само, як він передбачає червоне яблуко в супермаркеті, базуючись на вашому попередньому досвіді. У міру того як кожне передбачення проходить крізь мільйони петель передбачення, ваш мозок моделює зорові образи, звуки та інші відчуття, що репрезентують передбачення, як і ваші дії, спрямовані на те, щоб зловити м’яч. Після цього мозок порівнює результати моделювання з фактичними сенсорними сигналами. Якщо вони збігаються… успіх! Передбачення є правильним, і сенсорні сигнали вже не передаються далі в мозок. Тепер ваше тіло готове зловити м’яч, а рухи базуються на вашому передбаченні. Урешті-решт ви свідомо бачите м’яч і ловите його.

      Ось що відбувається, коли передбачення є правильним, – ніби я кидаю бейсбольний м’яч своєму чоловікові, котрий має певні навички в спорті. З іншого боку, коли він відбиває м’яч до мене, передбачення мого мозку не дуже точні, бо я не вмію грати в бейсбол як слід. Мої передбачення стають моделюваннями того, як я сподіваюся впіймати м’яч, але коли вони порівнюються з інформацією, яку я насправді отримую від світу, то не збігаються. Це і є помилка передбачення. Після цього мій мозок виправляє свої попередні передбачення так, щоб я змогла (в теорії) зловити м’яч. Весь процес петлі передбачення повторюється, прогнозування й корекція змінюють одне одного багато разів, поки м’яч зі свистом летить до мене. Уся ця активність відбувається в якісь мілісекунди. Урешті-решт, найімовірніше, я усвідомлюю, що м’яч пролітає повз мою простягнуту руку.

      Помилки передбачення мозок загалом може виправити двома способами. Перший, як ми щойно бачили на прикладі моєї невдалої спроби зловити м’яч, полягає в тому, що мозок може виявити гнучкість і змінити передбачення. У цій ситуації мої рухові нейрони виправили б рухи мого тіла, а сенсорні нейрони змоделювали б інші відчуття, які привели б до наступних прогнозів за участю петель передбачення. Наприклад, я могла б кинутись за м’ячем, коли він буде в іншому місці, ніж я очікувала спочатку.

      Альтернативна стратегія мозку – виявити впертість і стійко триматися першого передбачення. Він фільтрує сенсорні сигнали так, щоб вони збігалися з передбаченням.