Дякую тобі. Роман, що залишеться у серці кожного!. Дарья Мороз
Читать онлайн книгу.
Тато зайшов у запій, приводить всіх шалав міста, почерзі. П'ють дома, трахаються. Дойшло до того, що дома немає що поїсти. Він став інший, постарів, лице стало синіти, руки почали брякнути, здається навіть сидини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже як би він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з обузою-дитиною (зі мною).А останій раз, декілька днів назад я побилась з його новою курвою. Дома пропали гроші, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво на мене. Накрутила тата. А саме головне це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все гавно. Я була так зла, що тато мене ледве зупинив. Я одним ударом повалила її на пол, а потім сіла зверху і гуцала по не прохмилівшій морді. Звісно потім він вигнав мене. І я пішла, точніше поїхала в самий ближчий магазин взяла бутилку вина, стакан і погналась на край міста. Там красиво, лісопосадка, поле зелене і струмок. Джерело. Я їду, зла, обіжана, здається, що весь світ проти мене. Як так? Він же мій тато! Чому він повірив їй, а не мені? Чому мати мене залишала, потім вигнала, як можна так не любити свою дитину? Тисячі думок у голові ріжуть мов гострючі ночі. Не хочу жити. Це не життя, це страждання в одинокості. Ніхто і не зверне увагги, якщо мене не стане. Я лечу, мимо мене проїджають машини, пролітають вулиця за вулицею
Ось я і на місці. Спригую з велика, кидаю при дорозі. З розмаху бью горлишком бутилки об край бардюру, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я в кросівках і спортивних лосінах, наливаю не зупиняючись вино в стаках. Повен, аж по краї. І з розмахом швиряю бутилку між деревами, представляючи що це ще один удар по пиці тої тупої алкашки.
Випивши все залпом я миттєво п'янію. Посидівши на природі, послухавши музику, я остиваю. Хера їм. Я житиму. Піду до коледжа і всього добьюсь сама. МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН… МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН …МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН. Декілька разів я промовила це про себе, а потім викричала в весь голос.
Повернувшись додому я знайшла записку :
От лайно, ніби нічого не трапилось. Ото ім'я… Клара… срала я на вашу Клару. Підіймаюсь у кімнату і прямо йду до ванної, роздягаюсь. Потрібно змити бруд що осів на моє сердце.
– Привіт принцеса! – відриває від спогадів чоловічий голос. Почувши слово принцеса, розумію-це Алекс.
– Привіт, чого тобі, містер всезнайка?
– Може зустрінемось сьогодня? Погуляємо. Хочеш в кафе сходимо?
– Ну не знаю!!! -якщо чесно, то я не проти. Я постійно за нього думала. Не знаю чому, але коли ми не ругаємось мені з ним добре, ммммммм, як це правельно сказати, поруч з ним я начебто дома. Проблема в тому, що мені подобається це відчуття, але я не можу дозволити собі підпустити його близько. З ним одні проблеми. А болю мені хватає. Але є і інша проблема я не хочу йти в дім -пустоти, не хочу бути одна
– Ну, не ламайся, я не хотів тебе тоді образити.