.
Читать онлайн книгу.
ні слова він бере ложку та починає їсти кашу… при цьому кривляючись та закатуючи очі до гори. Старі люди такі смішні. Як діти.
Я виходжу та йду до наступної кімнати. В ній проживає дві сестри близнючки Мая та Марта. Їм теж десь за сімдесят. Але вони дуже цікаві, незвичайні та веселі… Вони кожного ранку прокидаються о 5:00,чипуряться, фарбуються, гарно одягаються і Марта (це молодша систра),на питання навіщо вони це роблять відповідає одне і теж:,, -Якщо наші кохані прийдуть за нами, ми з систрою повині бути гарні!,,.Їхні чоловіки померли багато років тому, в різницю у декілька років.
Я проходжу до кімнати, та одразу направляюсь щоб викинути засохші троянди та поставити свіжі.
– Доброго ранку доня! -промовляє Марта.
– Як твої справи? -доповнює Мая.
– Все добре дякую. Ви як завжди, дуже гарні! – вічливо промовляю я. Але чомусь в цю хвилину завмираю, я чую голос Джека на коридорі. Не можу зрозуміти що він там бубонить. Він постійно чимось незадоволений… грубий. І взагалі, мені все одно на нього.
– …мила… -тихий, далекий голос. – мила!!!!! -я різко повертаю голову до бабусь.
– вибачте…?
– мила, ти застигла, щось трапилось?
– та ні, вибачте.
– Так ось Джек, ти можеш не хвилюватись… – до нас в кімнату заходить директор пансіонату міс Герда, вона висока, статура у неї дещо нежіночна, широковаті плечі, неодружена, має трохи зайву вагу але раніше вона мені подобалась, тепер ні… – твоїх бабусю й дідуся доглядатимуть найкращі спеціалісти, а також наглядатиме періодично Ела. Доречі, доброго ранку всім!
– …чому це я??? -різко промовляю я сама того не очікуючи. Я вже доглядаю за чотирма.
– Бачите ось про це я Вам і казав. Ніякого розуміння та відповідальності! -промовляє Джек.
– Хочу Вас запевнити, що все буде добре! Ну, що ж Джек, я мушу йти. Будуть питання ви знаєте де мене знайти.-після цих слів міс Герда розвертається і йде геть залишивши мене з цим …цим…
– ти що собі дозволяєш…? -шиплю я до нього. Він підходить ближче, бере мене за пасмо волося, вдихає їх запах.
– ти неймовірно пахниш! – я стою мов вкопана, не знаю чи нагрубити чи подякувати. Мені ніхто такого не казав, саме так не казав. Він розвертається та йде геть.
– Ела… хто був цей красень…???? – защеботала Мая.
– Вибачте я повина вийти… -я ставлю по троянді їм на тумбочки, кімнати в пансіонаті обставлені не дуже. Лише саме необхідне …ліжко, тумба, дзеркало та невелика шафа. Стіни у кімнатах всі однакові ніжно голубого кольору, хоча кожен має право доповити декор на своє бачення, фото, тюлі чи інші елементи, коридори кремового кольору. Одну троянду я все ще тримаю в руці. Я митю вистрибую і на штовхуюсь на Джека. Він стоїть прям перед моїм обличчям. Мене хватає паніка, я важко дихаю. Я дивлюсь йому прямо у вічі, вони такі рідні та чужі. Наповнені краси та таємничого, небезпечного. І в цю ж секунду коли в моїх роздумах кружляє вирій думок, він хватає мене за обличя та цілує в губи. Мені здалось,