Ілюзія Бога. Річард Докінз
Читать онлайн книгу.
богослов’я вони лежать і поготів. (Сумніваюся, що філософи подякують Мартіну Рісу за те, що помістив їх у компанію з богословами.) Ба навіть хочеться піти ще далі та спитати, чи можна взагалі вважати, що в богословів є окрема царина? Я досі з усмішкою пригадую слова колишнього директора мого оксфордського коледжу, коли йому подали на розгляд кандидатуру одного молодого богослова на посаду молодшого наукового співробітника. Ознайомившись із його дисертацією, присвяченою християнському богослов’ю, директор відреагував: «Маю дуже глибокі сумніви, чи можна це взагалі називати предметом дослідження».
Якими додатковими експертними знаннями порівняно з науковцями можуть богослови збагатити наше розуміння фундаментальних питань космології? В іншій своїй книзі я переказував слова знайомого оксфордського астронома, сказані у відповідь на одне з таких фундаментальних питань: «Е-е-е, це ми виходимо за межі науки. Тут я здаю справи нашому доброму другові капелану». На жаль, тоді мені не вистачило кмітливості озвучити запитання, яке я пізніше поставив у книзі: «А чому капеланові? Може, краще садівникові або кухареві?» Чому науковці демонструють таку малодушну поступливість перед амбіціями богословів у питаннях, на які останні не більше кваліфіковані відповідати, ніж самі науковці?
Є ще одне заяложене кліше (на відміну від багатьох інших, хибне), нібито наука займається питанням «як» і лише богослов’я має потрібні інструменти, щоб відповідати на питання «чому». Що ж на світі білому належить до категорії питань «чому»? Не кожне речення, яке починається зі слова «чому», можна до неї зарахувати. Чому однороги порожнисті? Деякі питання просто не заслуговують на відповідь. Якого кольору абстракція? Який запах у надії? Навіть якщо питання сформульовано в граматично правильний спосіб, це ще не робить його змістовним і вартим серйозної уваги. Ба навіть якщо питання має реальний зміст, нездатність науки дати відповідь на нього не означає, що це до снаги релігії.
Можливо, якісь по-справжньому основоположні та змістовні питання назавжди залишаться недосяжними для науки. Але може бути, що квантова теорія вже стукає у двері незбагненного. Проте якщо наука не може відповісти на якісь фундаментальні питання, то з якого дива це має бути до снаги релігії? Припускаю, що ні кембриджський, ні оксфордський астрономи насправді не думали, що богослови знають щось більше за них, аби відповісти на питання, занадто складні для науки. Мені здається, що вони обидва просто демонстрували запопадливу тактовність: якщо богослови ні про що не можуть сказати нічого корисного, давайте дамо їм подачку й хай ламають голови над кількома питаннями, на які ніхто не може або й не зможе відповісти. На противагу друзям-астрономам, я вважаю, що навіть подачку давати не слід. Спершу хотілося б почути обґрунтування, що богослов’я (на відміну від, скажімо, біблієзнавства) взагалі має предмет дослідження.
З іншого боку, важко не погодитися, що право науки вчити нас моральних цінностей щонайменше сумнівне.