Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Читать онлайн книгу.

Украдене щастя (збірник) - Іван Франко


Скачать книгу
дискусіях та полеміках із сучасниками) завзято протестує проти всіляких остаточних наліпок-ярликів, доктрин і особливо – квазімітологічних формул-ідеологем (на кшталт радянських штампів «революціонер-демократ», «войовничий атеїст», «буржуазний націоналіст», із новіших, постмодерних, – «народник»), у які марно намагаються його увібгати запопадливі нащадки.

      Мабуть, саме тому будь-яке категоричне твердження щодо життєтворчості Франка неодмінно наражається на ризик неповноти й однобічности. Так, якщо скажемо, що Франко – поет думки, аналітичного розуму, філософського інтелекту, то задля справедливости одразу ж мусимо додати, що він – ще й поет гарячого, чуйного, зворушеного серця, глибокого емоційного переживання. Або, скажімо, Сергій Єфремов цілком слушно стверджував, що Франко – «співець боротьби і контрастів»; а проте не менш слушною була б і протилежна теза: тією-таки мірою він – співець гармонії і любови. Коли ж, до прикладу, постулювати, що Франко – поет-книжник, міцно вкорінений в культуру писаного й друкованого слова (а це – безперечна правда), з міркувань наукової коректности обов’язково доведеться зробити застереження, що не меншу роль серед джерел його поетики відігравали й інші джерела – як-от усна народна творчість та й просто – життєві явища, обставини, зустрічі й прощання з конкретними, зовсім не вигаданими, не «вичитаними» з книжок людьми.

      «Ich bin kein Buch, ich bin ein Mensch mit seinem Widerspruch» (нім. «Я не книжка, я людина зі своїми суперечностями»), – говорив про себе один із Франкових персонажів, старий Лімбах, цитуючи «Останні дні Ґуттена» Конрада-Фердинанда Маєра (див. автобіографічне оповідання «Гірчичне зерно»); але цю афористичну формулу з повним правом можна прикласти й до самого письменника. Він – різний, надзвичайно розмаїтий усередині самого себе, суперечливий і непередбачуваний, і водночас – цілісний, єдиний і неповторний. Франко через те не поміщається в прокрустовому ложі будь-яких редукціоністських схем, що він – ґеній, і міряти його треба іншою мірою, ніж пересічну сіру посередність, – мірою «великого астрального тіла, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше»[2] (саме таке враження справив він на Марка Черемшину). На всіх його витворах, хай не завжди довершених і далеко не рівноцінних, завше, одначе, лежить печать великого духа – печать ґеніяльности.

      Міряти ступінь обдарованости видатних творців – справа невдячна. Проте ґеніяльність Франка не підлягає жодному сумнівові. Він – ґеній у найбуквальнішому і найточнішому сенсі цього слова. У нього виразно простежуються всі дефінітивні риси ґеніяльности: багатогранність обдарування, універсалізм діяльности, філософська широчінь світогляду, надвисока продуктивність праці, ориґінальність і новаторський характер творчости, високий інтелектуалізм, значна пізнавальна активність, одержимість патосом само- і світоосягання, пристрасне зацікавлення «вічними» питаннями людського існування, глибоке проникнення в соціяльно-політичні, ідеологічні,


Скачать книгу

<p>2</p>

Черемшина Марко. Фрагмент моїх споминів про Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 284.