Учень убивці. Робин Хобб
Читать онлайн книгу.
престолу досі було головною темою для обговорень, але це не заважало лялькарям та жонглерам влаштовувати свої виступи-витівки на кожному розі. Уже в якійсь ляльковій виставі зречення Чівелрі престолу показали у вигляді непристойної комедії. Я непоміченим стояв у натовпі й не міг зрозуміти, що смішного дорослі почули в діалозі про оранку сусідського поля.
Скоро натовп і галас набридли нам. Я дав Нюхачу зрозуміти, що хочу забратися геть. Ми залишили внутрішній двір через дебелі ворота, поминули варту, яка загравала з мандрівними артистками. Ніхто не помітив якогось там хлопчика з песиком, які залишили замок услід за сім’єю торговців рибою. Позаяк ліпшого способу відвернути увагу не знайшлося, ми пішли за тою сім’єю в бік міста Баккіп. Оскільки Нюхач чув нові запахи, йому доводилося їх вивчати і дзюрити на кожному розі. Скоро вулицями міста бродили тільки ми.
Тоді Баккіп був вітряним і сирим містом з крутими й кривими брукованими вулицями. Бруківка була розбита вагою возів. Вітер доносив запах водоростей і риб’ячих нутрощів, викинутих на берег. Мій материковий нюх ніяк не міг до них звикнути. Крики чайок та інших морських птахів зливалися в химерну мелодію разом з ритмічним шепотом хвиль. Місто чіплялося до крутих чорних скель, як і молюски та рачки до стін та причалів у затоці. Тут стояли кам’яниці та дерев’яні будинки; останні мали складнішу будову; їх було розташовано вище, і вони врізались у скелясту поверхню.
Баккіп був відносно тихим порівняно зі святковим настроєм та натовпом у замку. Ніхто з нас не знав, що приморське місто – не найкраще місце для прогулянок шестирічної дитини та щенюка. Ми з Нюхачем залюбки досліджували місцевість, оглядаючи все на Бейкер-стрит, біля напівпорожнього ринку, а також складів та повіток для човнів, які тіснилися в нижній точці міста. Тут було зовсім близько до води, і ми ходили дерев’яними пірсами, як і піском та камінням. Тут справи йшли звичним трибом і мало хто зважав на святкову атмосферу в замку. Кораблі доводилося завантажувати й розвантажувати під час відпливу та припливу. Ті, хто заробляють собі на життя рибальством, мусять жити не за людськими законами, а брати до уваги морських істот.
Ми скоро познайомилися з дітьми, які виконували різні доручення батьків. Але були й такі, що тинялися від нічого робити. Я запросто заприятелював з ними без жодних кніксенів чи інших розшаркувань, як у дорослих. Більшість з них були старші за мене, але було й декілька однолітків, навіть молодших. Нікому з них не здавалося дивним, що я ходжу сам. Мені показали всі цікавинки в місті, зокрема й розпухлу тушу корови, яку принесло під час попереднього припливу. Ми побачили нове рибальське суденце, що тільки будувалося в доці, місцями вкрите запахущими стружками й тирсою. А ще відгонило дьогтем. Хтось залишив без нагляду коптильню, тому в нашої ватаги з’явилася хороша нагода поласувати рибою. Я навіть не помітив, що ці діти були вдягнуті у більше дрантя, аніж ті, хто проходив повз у справах. Якби мені сказали, що я провів день з кодлом жебрацьких дітлахів,