На лезі клинка. Джо Аберкромби
Читать онлайн книгу.
обличчі з’явився дружній вираз, але в глибоко посаджених, блискучих зелених очах ховалася твердість. Кам’яна твердість. Лоґен заусміхався у відповідь, хоча вже зараз розумів, що не хотів би мати цього чоловіка за ворога.
– І ти повернув наше заблукале ягня до стада, – Баяз похмуро подивився на Малакуса Кея, який нерухомо лежав на траві. – Як він?
– Гадаю, він житиме, сер, – сказав Веллс, – але треба забрати його з холоду.
Перший з-поміж магів клацнув пальцями, і понад будинками луною прокотився грім.
– Допоможіть йому.
Підбіг коваль, який вхопив Кея за ноги, і вони разом із Веллсом понесли учня через високі двері до бібліотеки.
– Отже, майстре Дев’ятипалий, я покликав тебе і ти відгукнувся, а це свідчить про гарні манери. Нехай на Півночі манери тепер не в моді, але я, щоб ти знав, їх ціную. Я завжди вважав, що на ввічливість треба відповідати ввічливістю. А це ще що таке?
Старий воротар спішив через подвір’я, добряче захекавшись.
– Два відвідувачі за день? Що ж далі буде?
– Майстре Баяз! – хрипко випалив воротар. – Біля брами вершники, добре озброєні і на конях! Кажуть, що у них термінове повідомлення від короля Півночі!
Бетод. Хто ж іще. Духи казали, що він вручив собі золотого капелюха, та й хто інший наважився би назвати себе королем Півночі?
Лоґен ковтнув повітря. Після останньої зустрічі з ним у нього не залишилось нічого, крім самого лише життя, але й тут йому пощастило більше, ніж іншим, значно більше.
– Ну що, майстре? – запитав воротар. – Мені сказати, щоб вони пішли геть?
– Хто їх очолює?
– Якийсь молодий франт з кислою міною. Каже, що він – син короля чи щось на кшталт цього.
– Кальдер чи Скейл? Вони обидва кислі.
– Гадаю, що молодший.
В такому разі це Кальдер – то вже щось. Що цей, що інший були покручами, але Скейл був значно гіршим. А коли вони вдвох, то краще їх зовсім уникати.
Баяз на мить задумався.
– Принц Кальдер може увійти, але його люди повинні залишитись за мостом.
– Так, сер, за мостом. – І захеканий воротар поспішив назад.
О, Кальдерові це сподобається. Лоґена неабияк розвеселила думка про те, як так званий принц тупо кричить через ту маленьку щілину.
– Вже король Півночі, можеш собі уявити? – Баяз втупився порожнім поглядом кудись углиб долини. – Я знав Бетода ще до того, як він став великим цабе. Ти також його тоді знав, чи не так, майстре Дев’ятипалий?
Лоґен спохмурнів. Він знав Бетода, коли той був практично ніким – дрібним вождиком, схожим на багатьох інших. Лоґен прийшов до нього, щоб просити допомоги в боротьбі з шанка, і Бетод її надав, але за певну ціну. Тоді ціна здавалась невеликою і цілком виправданою. Просто воювати. Вбити кількох людей. Лоґенові завжди було легко вбивати, а Бетод здавався чоловіком, за якого варто боротися – відважним, гордим, безжальним і неймовірно амбітним. Це були якості, які Лоґен тоді цінував, якості, якими він, на його думку, і сам володів. Але час змінив їх обох, і ціна зросла.
– Раніше