Три заручники. Джон Бакен
Читать онлайн книгу.
торішній траві під завісою соснового гаю вже пробилися перші нарциси. Старий Джордж Веддон прибивав дротяну сітку для захисту від кроликів, насвистуючи крізь останні два зуби, і все навколо, здавалося, наповнене радістю й весняним очікуванням. Та ось біда: я раптом перестав відчувати, що цей світ належить мені. Я немов дивився на чарівну картинку звідкись збоку. Щось увійшло ззовні та порушило вже таку звичну гармонію; і я не втомлювався проклинати Булліванта з його посланням.
Повернувшись до будинку, я з подивом виявив на під’їзній алеї перед фасадом здоровенний чорний «Роллс-Ройс». Педдок зустрів мене в холі і простягнув картку, на якій я прочитав відтиснене в’яззю: «Містер Джуліус Віктор».
Зрозуміло, це ім’я було мені знайоме. Джуліус Віктор – один із найбагатших людей у світі, американський банкір, під час війни керував фінансовими справами Британії. У газетах писали, що нещодавно він прибув до Європи на якусь міжнародну конференцію. До того ж я згадав, як Бленкірон, відверто недолюблюючи єврейський народ, якось при нагоді назвав його «найнеєврейським євреєм із часів апостола Павла».
У бібліотеці на мене чекав гінкий джентльмен – стоячи біля вікна, він неуважно оглядав наші околиці. Тільки-но я увійшов, він озирнувся, і я побачив худорляве обличчя, обрамлене ретельно підстриженою сивою борідкою, і найтривожніші очі з усіх, в які мені коли-небудь доводилося зазирнути. Гість мав винятково охайний і навіть підкреслено елегантний вигляд: костюм на ньому сидів просто дивовижно, чорна краватка зі шпилькою, прикрашеною великою рожевою перлиною, блакитна крохмальна сорочка, блискучі черевики. Але в його погляді було стільки божевілля, що він здавався якимось… скуйовдженим.
– Генерале! – вимовив він, рвучко зробивши крок мені назустріч.
Ми потисли один одному руки, і я жестом запропонував йому сісти.
– З вашого дозволу, без чинів,– сказав я.– Ви вже поснідали?
Він похитав головою.
– Випив чашку кави дорогою. Я ніколи не їм уранці.
– Звідки ви прибули, сер? – запитав я.
– З Лондону.
Від Лондона до нас сімдесят шість миль. Раненько ж йому довелося виїхати! Я глянув на містера Віктора з цікавістю, а він одразу ж підхопився і почав нервово крокувати кімнатою.
– Сере Річард! – нарешті вимовив він тихим приємним голосом, який напевно викликав довіру до себе будь-кого, до кого містер Віктор звертався.– Ви солдат і чимало побачили на своєму віку, тому вибачте мене за прямоту. Моя справа надто термінова, щоб гаяти час на порожні формальності. Від спільних друзів я знаю про вас як про людину виключно талановиту і сміливу. Мені також розповіли, попередивши про нерозголошення, про деякі ваші досягнення… І ось я тут – аби благати вас про допомогу в найвідчайдушнішій ситуації!
Я простягнув йому коробку із сигарами. Він вибрав одну й акуратно закурив.
– Ви напевно чули про мене,– продовжував він.– Я надзвичайно заможна людина, завдяки багатству я маю чималий вплив, тому користуюся довірою в урядових колах. Я