Хранителі. Дин Кунц
Читать онлайн книгу.
Трейвіс ступив у тінь дерев, як із сухого паростя справа виплигнув пес і, хекаючи, кинувся до нього. Це був чистопородний золотистий ретривер. Навскидь йому, мабуть, було трохи більше року, бо хоча тілом він уже скидався на дорослого пса, проте не втратив іще цуценячої жвавості. Густа шерсть ретривера, куди понабивалися якісь колючки, травинки та листя, була мокрою, брудною, скуйовдженою і закустраною. Пес зупинився навпроти нього, присів, підняв голову й подивився на чоловіка з непідробною приязністю.
Хоча ретривер і був брудним, усе ж він не втратив своєї привабливості. Трейвіс нахилився, погладив його по шерсті й почухав за вухами.
Він також очікував, що зараз із порослі вигулькне захеканий хазяїн, можливо, розлючений через його втечу. Але ніхто не з’явився. Трейвіс вирішив перевірити, чи на псові, бува, нема ошийника й жетона. Ні того, ні другого не виявилося.
– Ти ж не дикий пес, еге ж, хлопче?
Ретривер відхекувався.
– Ні, ти занадто приязний, як для дикого пса. Загубився?
Пес понюхав його руку.
Трейвіс помітив, що, крім брудної та закустраної шерсті, на правому вусі ретривера запеклася кров. На передніх лапах виднілася свіжіша рана, так наче пес тривалий час біг якимись нетрями та хащами, від чого подушечки на лапах потріскалися.
– Видно, що ти подолав важкий шлях, хлопче.
Пес тихо заскавчав, наче згоджувався із Трейвісом.
Той продовжував гладити його спину й чухати за вухами, але за мить чи дві усвідомив, що очікує від пса того, чого він не може йому дати: сенсу та мети його життю й полегші його горя.
– Добре, йди.
Трейвіс легенько поплескав ретривера по боці й випростався.
Пес продовжував сидіти.
Трейвіс проминув його і ступив на вузьку стежину, що вела в темряву.
Пес оббіг його і всівся посеред стежки.
– Ну ж бо, хлопче.
Ретривер вишкірив зуби і глухо загарчав. Трейвіс спохмурнів.
– Відійди, ти ж бо хороший песик, – промовив Трейвіс і спробував обійти його.
Ретривер продовжував гарчати, відтак вишкірився й заклацав зубами просто біля його ніг. Трейвіс відступив на два кроки.
– Гей, що з тобою?
Cобака припинив гарчати й тепер лише важко хекав.
Трейвіс знову спробував піти вперед, але пес ще лютіше кинувся на нього. Він не гавкав, але гарчав ще сильніше, постійно намагаючись вкусити його за ноги, тож Трейвісу доводилося поступово задкувати. Таким робом він зробив вісім-десять кроків слизьким покривом із висохлих хвоїнок, відтак перечепився і впав на задницю.
Щойно Трейвіс усівся, пес відвернувся від нього, подріботів галявиною до межі схилу й зазирнув у темряву, щосили при цьому нашорошивши вуха.
– Клятий пес, – промовив Трейвіс, але тварина не звернула на його слова жодної уваги. – Що, до дідькової матері, з тобою таке, песику?
Стоячи в тіні лісу, пес продовжував дивитися на оленячу стежку