Хранителі. Дин Кунц
Читать онлайн книгу.
перед невідомим, благоговіння та спантеличення. Трейвісу хотілося сміятися, бо він жодного разу в житті не бачив такої чудернацької істоти, як цей пес, і водночас плакати, бо лише кілька годин тому він гадав, що його життя – це безглузда, похмура нудьга. Але щойно Трейвіс зрозумів, що, незважаючи на всі злощастя, життя є безцінним. Він був майже впевнений, що ретривера йому послав сам Господь, щоб заінтригувати його та нагадати, що життя сповнене сюрпризів, тому не слід зневірюватися, навіть коли не розумієш мети та дивних можливостей існування. Трейвісу закортіло розсміятися, але його сміх перейшов у схлипи. Коли ж йому вдалося притлумити сльози, він знову розсміявся. Трейвіс спробував устати, але відчував, що не втримається на ногах, тож він зробив єдине, що міг у цій ситуації: сидіти й потягувати пиво з бляшанки.
Нахиляючи голову то в один, то в другий бік, пес, хоч і виглядав трохи втомленим, спостерігав за Трейвісом, наче метикував, чи той, бува, не збожеволів. Так і було раніше. Це сталося ще кілька місяців тому. Але зараз йому вже краще.
Трейвіс поставив «Курз», витер сльози тильним боком долоні й промовив:
– Йди сюди, волохата мордо.
Ретривер завагався, але підійшов.
Трейвіс поплескав його по спині й почухав за вухами.
– Ти дивуєш і одночасно лякаєш мене. Я не можу зрозуміти, звідки ти взявся і як таким став. Але ти прийшов туди, де найбільше потрібен. Знак питання, еге ж? Господи! Добре. Ти хочеш знати, чому життя втратило для мене сенс чи радість? Я тобі скажу, добре. Я присяду тут, вип’ю ще пива й розповім усе псу. Але спочатку… Треба тебе якось назвати.
Ретривер чмихнув, наче говорячи: «Давно пора».
Тримаючи пса за голову і дивлячись йому в очі, Трейвіс промовив:
– Ейнштейн. З цієї миті, волохата мордо, звати тебе Ейнштейн.
4
Стрек зателефонував о 9:10.
Нора похапцем підняла слухавку після першого дзвінка, налаштувавшись різко його відшити, щоб він нарешті дав їй спокій. Але чомусь її знову заціпило, і вона не могла вимовити ні слова.
Відразливо панібратським голосом Стрек промовив:
– Сумуєш, кралечко? Ахмммм? Хочеш, я приїду і стану твоїм чоловіком?
Нора поклала слухавку.
«Що зі мною таке? – подумала Нора. – Чому я не можу просто його прогнати, щоб він мене більше не турбував?»
Напевне, їй відібрало мову через потаємне бажання почути, як чоловік – будь-який, навіть найогидніший представник цього племені на кшталт Стрека – назве її гарною. Хоча він був не з тих, хто здатен на ніжність та співчуття, вона могла би слухати його і уявляти, як вродливий чоловік говорить їй щось приємне.
«Ну, якщо ти негарна і ніколи такою не станеш, припини ходити околяса. Коли він наступного разу зателефонує, просто відший його», – сказала Нора сама до себе.
Вона вилізла з ліжка й пішла через коридор до ванної. Там було дзеркало. Наслідуючи Вайолет Дейвон, Нора ніде не вішала дзеркал, окрім ванної: не любила дивитись на себе, оскільки це засмучувало