Робін Гуд. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
наказав дружині:
– Меґґі, разом із пані йдіть нагору, позачиняйте всі вікна і чекайте, поки ми не дамо ради розбійникам… А ти, Робіне, – він обернувся до сина, – поклич Лінкольна, а сам стань на сходовому майданчику – на випадок, якщо вони все-таки ввірвуться…
Лінкольн, літній, проте міцний слуга, вже поспішав до господаря з важкою колякою в руках, тихим посвистом підзиваючи собак.
– Двері відімкне брат чернець, приголубивши своєю ломакою першого ж негідника, а ти, Лінкольне, хутчіше повідсувай до стін стіл і лави, погаси світильники та ставай пліч-о-пліч з оцим силачем у рясі… Я триматиму напоготові лук і стріли. Брате Елдреде, досить молитов, сховайтеся за піччю…
– Батьку! – Робін стрілою збіг сходами. – Я бачив у вікно: ці негідники наклали перед дверима купу хмизу – вочевидь, збираються підпалити. Їх семеро, не рахуючи пораненого.
– Синку, повертайся нагору, – незворушно звелів Ґілберт. – А тепер, в ім’я святого Бенедикта, відчиняйте, святий отче!
Відступивши вбік, чернець-здоровань одсунув засуви – і тут-таки, перестрибнувши купу хмизу біля дверей, у хатину ввірвався перший розбійник. Та не встиг він ступити й кроку, як у горло йому вчепився вовкодав Ланс, а ломаччя в руках слуги і ченця обсипало його потилицю градом ударів. Ватажок бандитів повалився на підлогу. Така ж доля спіткала і двох наступних волоцюг.
Проте четверо вцілілих зуміли-таки прорватися в дім. У вітальні зав’язалася запекла штурхобочна бійка. Лісник, помітивши, що непрохані гості чомусь досі не пориваються скористатися своїми мечами та короткими списами, і сам вирішив не доводити справу до кровопролиття. Він дозволив ломакам ченця та Лінкольна добряче походити по ребрах і хребтах прибічників барона Фіц-Олвіна.
Робінові дуже кортіло й собі встряти в бійку. Не послухавшись батька, він побіг униз, розмахуючи своїм луком. У той же час один із розбійників, дужий, як Геркулес, заступив юнакові шлях і змахнув списом, цілячись просто йому в груди. Лінкольн, пильно слідкуючи за всім, що діялося навколо, одним помахом своєї коляки вклав убивцю на підлогу.
– Де троє, там і четверо! – зі сміхом вигукнув старий слуга.
Залишалися ще троє розбійників, та й ті вже ледве трималися на ногах – так щедро чернець-здоровань гостив їх ударами своєї деренової патериці.
Поки Лінкольн надійно зв’язував руки й ноги лиходіям, з’ясувалося, що один із них уже встиг віддати Богові душу. Тим часом лісник намагався втихомирити вовкодава, що досі висів на карку ватажка зграї. Розбійник хрипів і судомно борсався, спливаючи кров’ю і силкуючись дістати мечем черево пса, але той тільки міцніше стискав ікла.
У запалі сутички ніхто, крім Робіна, не помітив, як у дім, хитаючись і розмахуючи мечем, увійшов поранений, якого спільники вивудили з діжки з водою і поклали ледь живого на траву, де той поволі прийшов до тями.
– Батьку! – скрикнув юнак. – Стережися!
Цей гучний крик пес, вочевидь, сприйняв як заклик до дії – лютим